Сам розумієш, кому ж, як не підводнику, морячити. Про решту нічого не знаю, як і про тебе. А сам я…
Тут Антип Чмихун заходився оповідати свій родовід, з якого стало відомо, що батьки його тайговики, ніколи в очі моря не бачили. Дід теж полював на звіра — соболятник. А він, Антип, вирішив присвятити себе морю.
В цю його одержимість я не дуже вірю: легковажний він якийсь.
А втім, може, я помиляюся.
— Якщо ти справді моряк, чому відрекомендувавсь мені, що волонтер, заблуда? — нагадав Чмихуну наше перше знайомство.
— Бо так воно й було. Спочатку, звичайно, — додав Антип. — Жоден капітан не хотів мене брати в плавання: моряцьких навичок, торочили, не маю. Ото й тинявся в порту, серед гультяїв, що звуться "бичами", яким інколи доручають підмінювати тих, хто повертається з рейсу і тимчасово перепочиває на березі.
— От як, голубе. Тож і твоя доріжка не трояндами встелена!
Антип погодився, що це справді так.
Ми щойно змінилися з вахти і, попоївши, спустилися в каюту. Заходилися з'ясовувати, хто з нас чого пішов у рейс. Дійшли такого висновку: якщо для кількох новачків, у тому числі й для нас, плавання заманливе своєю незвіданістю (аякже, казковий підводний світ, зустрічі з тропічними островами, морська екзотика!), то всі інші, мабуть, дивляться на плавання як на звичайний, буденний труд: черговий рейс, яких було безліч.
— Мене ти не ошукаєш, — єхидно посміхнувшись, пальцем посварився Чмихун. — Хоч би й твердив, що плавав раніш, та по очах бачу — лукавиш!
— Фізіономіст який! — не погоджувався я. — Що ж бо ти побачив?
— А те, як ти, мов новонароджений, вилуплюєш баньки на кожну закучерявлену хвилю і як жахаєшся, коли накреняється палуба.
Спостережливості йому не бракує, одначе про боязливість мою щось занадто. Коли це я жахався, як він мовить? Такого не пригадую. Базіка нещасний!
Чмихун сидить навпроти мене за невеличким столиком, на лаві, де я недавно теж відпочивав. В одному тільнику-безрукавці та в штанях з високо відрізаними холошами — шортах. Тіло його розтатуїроване. На ногах і руках, навіть на спині якісь дивовижні птахи, ведмеді, леви, розпатлані дівчата, високі щогли, різноманітні якорі та інший корабельний такелаж.
Обличчя Антипа багате мімікою, нервове, і увесь він надмірно рухливий. Сидить, як китайський ляльковий бовдур: ноги підібгав під себе, у такт хвилям, що розгойдують судно, нахиляється то низько вперед, то голову відкидає назад. Кожен порух його сухорлявого тіла і зміна в міміці обличчя передаються тим витатуїрованим левам і дівчатам. Вони починають ворушитися, визвірюватись чи сміятися. Все приходить у рух, немов почалася дика оргія. Ну й морячок!
Ми ще не встигли перемити кісточок кожного матроса, як до каюти завітав дядя Кася.
— Е, сусіди, — кинув, ніби одуд затуркотів, присоромлюючи нас, — так не годиться. Люди оно трудяться, а вони філософію розвели. Мерщій на палубу!
Дарма, що ми тільки-но з вахти, наказу скоряємось. Вчені ладнають для пробного спуску прилади, і їм слід допомогти.
— Настанова старпома про безвідплатну поміч науці — в дії, — невдоволено пробурмотів Чмихун.
— Вона, вона, — притакнув дядя Кася.
— Якщо це в ім'я науки, то треба потрудитися! Поволеньки залишили каюту.
Скребло, яким оббивають іржу, швабра драїти палубу, голяк її замести — все це наше знаряддя. Чмихун зауважив, що ці допотопні речі коли-небудь та замінять досконалішими. А поки що орудуємо ними. І знаємось трохи в навігації: що таке компас, секстант, курсограф. З ними в школі знайомились, там, на Першій річці, і на судні щоразу доводиться мати справу.
І ті, що вийшли на штурм океану, озброєні теж. Та ще й як!
Ось він зітхає під нами, могутньо й вільно, океан-море. А десь під його багатокілометровою товщею, мов шрами на тілі землі, глибочезні западини; пасма гір, широкі долини — світ загадковий і незвіданий. Ще нижче — вічний клекіт вічного вогню, країна Плутонія, в якій сховано незліченні корисні копалини, потаємне, ніким не бачене обличчя землі.
— Чи проникне людина в ту загадкову країну? — поцікавився Чмихун у літнього геолога.
— Може, колись і буде таке, — відповів науковець.
— Колись? — перепитав матрос. — А скільки ж то ще ждати?
— Ну, знаєте, вам, молодим, уже сьогодні хотілося б зробити це, — мовив геолог і додав: — Але поки що, друже, людство не винайшло такого апарата, на якому б можна було мандрувати в глибинах землі.
— Жюль Верн твердив: такі апарати будуть.
— От і ми, вчені, тієї ж думки.
Вони ще довго сперечалися, але до згоди так і не дійшли.
— Досить тобі! — перебив я Чмихуна. І ми мовчки заходились трудитися.
… А ще я чув, ніби матінка-природа ключі до розгадки таємниць життя сховала в океані. Ото й вирушили на пошуки, як аргонавти в давнину, вчені.
Напередодні відплиття "Буревісника" начальник експедиції познайомив усіх з програмою робіт, що їх повинні провести в рейсі.
Завдяки нашим дослідженням наукові центри складуть карти рельєфу океанського дна, уточнять масштаби підводних районів, де є корисні копалини, так звані залізомарганцеві конкреції. Можливо, зберуть матеріал для розв'язування проблем геологічної будови, історії розвитку океану, материкової та острівної суші, що його оточує. Усе це допоможе з'ясувати походження нашої планети взагалі. Нарешті, доповнюючи комплекс геолого-геофізичних досліджень "Буревісника", можна буде скласти детальні навігаційні карти та карти районів рибного промислу.
— Це вже не теорія, не гола наука, а практично-господарські завдання, — закінчив свою розповідь учений.
Нас, матросів, ці проблеми безпосередньо не стосуються ("Ваша справа, — розтлумачив боцман, — вправно орудувати скреблом та шваброю. Про решту академіки подбають"), одначе почуте розбуджує уяву.
Навіть якщо її тендітні крила підтято грубим скреблом!
І зараз, допомагаючи дослідникам океану підносити якісь труби, лагодити сіті, ми раз по раз навідуємось то до одного, то до іншого гурту людей, що юрмляться на палубі біля загадкового для нас причандалля.
Знайомимося з ним.
— Справді захопливо, — вирік Антип, — залізяки, ковші, дночерпалки. Проте дивуюсь, як отаке безладдя терпить боцманське серце! А спробуй викинь хоч одну цяцьку, таке підніме… Аякже, унікальні прилади!
Палуби таки захаращені численними обладунками, і тому "Буревісник" аж ніяк не схожий на інші звичайні торговельні чи пасажирські кораблі. Ковчег!
І все ж ми розібралися, що до чого.
З правого борту в носовій частині "Буревісника" на дерев'яних брусках кількаметрова труба великого діаметра, скорочено — ТВД. Володя Петраненко, що давно морячить, зве її ТБЦ. Туберкульоз себто. Поруч з ТВД кілька коротших і тонших труб — вібропоршневі, гідростатичні та прямоточні. З допомогою їх учені братимуть проби грунту океанського дна.
По лівому борту велетенський, пофарбований в червоне поплавець. То — металевий гідрологічний буй. Його опускатимуть за борт. На довгий трос знизу кріпитимуть вертушки й батометри (перші — для вивчення проби води з різних глибин).
У кормовій частині горішньої палуби сачки, хватки, сіті, різноманітні риболовецькі снасті для полювання на мешканців моря: від щонайменших мікроорганізмів — планктону — до велетенських акул і спрутів.
На кормі, поряд із збіжжям загону іхтіології, лежить скойланий в бухту кабель. Як нам пояснили, до нього кріпитимуть сейсмокоси та гідрофони. Потім кабель кидатимуть у воду. Цим хитромудрим способом вивчатимуть корисні копалини, що залягають під океанським дном.
От тобі й маєш! Так це ж ті відбиті хвилі, якими нас учора лякав боцман.
— Так, — підтвердили сейсмоакустики. — Хвилі звуться відбитими.
І ще чимало причандалля побачили ми. Що не кажіть, "Буревісник" обладнаний неабияк, а дослідники вирушили не з голими руками.
— Навіщо все це? — запитали в Мар'яновича, іхтіолога, уздрівши біля його лабораторії десяток кошиків та ящиків, до кожного з яких була прив'язана мотузка.
— Коли висадимось на атол, у кошики збиратимемо корали. Варто зараз подумати про це.
— О'кей, — відповів Чмихун — "поліглот", що з англійської знає лише три слова: о'кей, еск'юз мі і но смокінг.
Розділ дванадцятий
НА ПІДСТУПАХ ДО ЦУСІМИ
Океанологи клопоталися біля батометрів, іхтіологи з Мар'яновичем, батьком рибальства, ладнали сіті; геологи до троса кріпили драгу, яку вони опускатимуть на дно. У кожного були свої турботи. До вахти лишалося дві години. Я помітив, як члени екіпажу, ті, хто бував у тропіках, незважаючи на те, що робочий день скінчився, в каюти не йдуть, а щось майструють на палубах.
— Що вони роблять? — запитав у Терентійовича, зустрівши його біля малярки.
— Намети будують.
— А каюти для чого?
— Минемо тропік Рака, зрозумієш.
Дерев'яний теж пішов на кормову надбудову щось майструвати.
"Дурниці!" — вирішив я і піднявся на місток.
Внизу, обабіч судна, хлюпотіло. Якесь чаклунство в цьому недремному колобігу води. Вода не знала спочинку. Дике свавілля під завивання вітру, нестримна плинність, зрівняти яку можна хіба що з вічністю. Вічне і незбагненне вчувалось і в стоголоссі моря.
Ми повинні вжитися, звикнути до цього середовища, не схожого на наше, земне. Тільки очі сліпить та буруниться піняво — з краю в край на тисячі миль розляглася блакитна водяна пустеля.
Нарешті прийшли на першу океанологічну станцію. Коли судно зупиняється і вчені беруться до праці, це й зветься станцією.
Нині океанологи випробовуватимуть прилади.
Мене послали до лебідки.
— Гей, біля стріли — не спати!
Високий, помпезний, як антична статуя, океанолог схиляється коло троса: щось кріпить, подає команду на лебідку, де я стою.
Хоч погода штормова, на судні ладнають вертушки — прилади, що фіксують напрямок та швидкість морських течій.
Тут, неподалік від Цусімських островів, Куросіо, точніше, його могутнє розгалуження — гілка, входячи в Корейську протоку, розпадається на дві течії: Східно-Корейська відхиляється ліворуч, омиваючи береги Кореї; Цусімська йде вподовж острова Хонсю, — аж до Сахаліну. Ось вчені й хочуть простежити їх швидкість.
Потім дали хід машині і попрямували на південь.
Судно гойднуло, і я не встиг утримати керма: стрілка компаса в 150° повільно, але вперто поповзла на кільканадцять градусів праворуч. Я заходився вирівнювати курс: коромисло стерна різко переклав ліворуч.