За вами, герр Йосипе, і вашим народом потрібен нагляд та нагляд. Як за змієм гориничем, якого на Русі мовби й немає, але який насправді завжди є.
БУНКЕР
КОЛИ ПОГАСЛИ КРЕМЛІВСЬКІ ЗОРІ
Могло бути й гірше. І Йосип Сталін на глибині 37 метрів став Великим Московським князем
Адольф Гітлер любив Йосипа Сталіна здавна, відчуваючи в ньому споріднену душу, і на те були свої підстави. Адольф Гітлер (недоучок, який не мав навіть атестату зрілості) у 1921 році очолить Націонал — соціалістичну робітничу партію Німеччини, а вже в 1933 році в Нюрнберзі проведе черговий з’їзд НСРП Німеччини, так званий "з’їзд переможців", стане єдиновладним правителем імперії, сакральним вождем, чий день народження буде відзначатися, як національне свято німецького народу; а Йосип Сталін, теж недоучок, без освіти, з вдома класами семінарії, в 1922 році захопить пост Генсека ЦК ВКП(б), а вже в 1934 році, провівши партійний "з’їзд переможців" стане одноособовим владикою величезної імперії, "геніальним продовжувачем справи Леніна, мудрим вождем і вчителем радянського народу".
17 червня 1939 року.
Резиденція Гітлера в Бергхофе — Берлін.
Проглянувши кінофільм про паради на Красній площі за кілька років, що його привіз воєнний аташе Кьострінг, фюрер замислено мовить:
— Я зовсім не знав Сталіна. Не знав, що Сталін така симпатична і сильна особистість.
Пізніше про ці симпатії берлінського фюрера до кремлівського горця засвідчить і Геббельс:
— Гітлер якось побачив Сталіна в якомусь кінофільмі і зразу ж перейнявся до нього симпатією. З цього, власне кажучи, і почалася німецько — руська коаліція.
Після Володимира Леніна в більшовицькій ієрархії найбільшою популярністю в партії й Червоній Армії користувався Лев Троцький (тільки на кінець 1920 року "чудесному грузину"[3] вдалося вишкребтися на п’яте місце). Так ось не хто інший, як Троцький свого часу дивувався, що "орбіти Гітлера і Сталіна пов’язані якимось внутрішнім зв’язком. Але яким саме?" І лише потім вони зчепляться між собою — двом павукам було тісно в одній банці, та й небезпечно, — обидва, до речі, під червоними прапорами.
Від початку воєнне везіння схилялося на бік Адольфа.
Вже наприкінці 42–го Сталін, перебуваючи чи не в прострації, почав пошуки надсекретних зв’язків з Гітлером, — свідчитиме М.С. Хрущов у своїх спогадах. — Сталін хотів домогтися угоди, яка дозволила б німцям зберегти за собою території, окуповані ними на Україні, в Білорусії і навіть деякі області Російської Федерації. Так вождь звертався до болгарського посла в СРСР Стаменова (на бесіді з болгарином були присутні Молотов і Берія) з проханням організувати канал для переговорів з Гітлером. На взамін перемир’я готовий був віддати Німеччині Україну та інші зайняті ними території.
І нічого в тому особливого не бачив — все це політика і кожен викручується — коли припече і запахне смаленим. Ленін, наприклад, — всім відомі факти, у 1918 році, щоб врятувати себе і свою владу, погодився на принизливий Брестський мир, за яким Німеччині були віддані Польща, Литва, Латвія, Естонія, більша частина Білорусії, окупована Україна, а на Росію була накладена велика контрибуція. І Ленін був готовий і більше віддати, аби лишень врятуватися. Все б віддав, аби йому залишився навіть сам Петроград. От і він, Сталін, вірний учень Леніна, все готовий віддати, аби йому лишили бодай Москву з областю.
Він добре знав, що німці несли величезні втрати, особливо під Москвою, тож будуть згідливішими.
Як далі свідчить Хрущов, одного з радянських дипломатів послали в Болгарію, доручивши йому повідомити там німців, що СРСР готовий на певні територіальні поступки. Спершу від Гітлера не надійшло аніякої відповіді, але це мовчання все ж про дещо говорило. Пропозиції Сталіна щодо поступок територій до нього дійшли і Гітлер мовчанням набивав собі ціну. Та й навіщо починати переговори — гадав він, коли дні СРСР уже лічені, а тоді майже все і так буде в його руках. Але після колосальних витрат під Москвою Гітлер через своїх людей почав підкидати Сталіну ідею перемир’я. Але за умови, що Німеччині "дістанеться все, а Сталіну лише певний край. Можливо й Москва з областю".
Як свідчить Г. Жуков, Сталін на початку жовтня 1941 року "вельми песимістично оцінював обстановку на фронтах", будучи певним, що "ворог підходить до столиці, а в нас необхідних сил для її захисту немає".
Далі Жуков пригадує: після всього (бесіда відбувалася в присутності Берії, який весь час мовчав) Сталін раптом перейшов до воєнних подій, які відбувалися у 1918 році. Смисл його слів зводився в основному до таких положень: В.І. Ленін залишив нам державу і велів нам усіляко її зміцнювати. Але ми не виконали цього заповіту вождя. Нині ворог підходить до столиці, а в нас немає необхідних сил для її захисту. Нам потрібна воєнна передишка не в меншій мірі, як у 1918 році, коли укладався Брестський мир. Далі, звертаючись до Берії, він сказав: зробіть спробу по своїх каналах прозондувати ґрунт для укладання нового "Брестського миру" з Німеччиною. Сталін готовий був навіть піти на те, щоб віддати Гітлеру Прибалтику, Білорусію, Молдавію і частину України.
(Подається у переказі доктора історичних наук генерал-лейтенанта Н. Павленка, свідка тих бесід):
"На моє запитання до Жукова, — пише далі Павленко, — як же вчинив Берія, він відповів, що довірені йому люди звернулися до болгарського дипломатичного представника, щоб той взяв на себе функцію посередника, але з цього посередництва нічого не вийшло… Гітлер сподівається на швидке падіння Москви, тому відмовився від переговорів".
Із свідчень Павла Судоплатова:
"25 липня Берія велів мені зв’язатися з нашим агентом Стаменовим, болгарським послом у Москві і проінформувати його про те, що нібито циркулюють в дипломатичних колах чутки про можливе завершення радянсько — німецької війни на основі територіальних уступків. Берія застеріг, що моя місія є абсолютно секретною.
…Коли Берія наказав мені зустрітися зі Стаменовим, він тут же зв’язався по телефону з Молотовим і я чув, що Молотов не лише схвалив цю зустріч, але навіть пообіцяв влаштувати дружину Стаменова в Інститут біохімії Академії наук.
…Ради власної вигоди і власного врятування Сталін був готовий на все піти, будь у чому поступитися. Вірний учень Леніна не випадково заговорив про новий Брестський мир".
…Судоплатов, слухняний виконавець політичних убивств і особливо одіозних операцій, був нерядовим, хоч і далеко не єдиним майстром таємних операцій. Є відомості, що мирні аванси робилися Гітлеру і по інших каналах, зокрема через Швейцарію.
Через роки Москаленко згадуватиме:
"…ще в 1941 році Сталін, Берія і Молотов в кабінеті обговорювали питання про капітуляцію Радянського Союзу перед нацистською Німеччиною — домовилися віддати Гітлеру радянську Прибалтику, Молдавію і частини територій інших республік. При цьому вони намагалися зв’язатися з Гітлером через болгарського посла…."
Понісши величезні втрати, Гітлер змінив думку щодо Москви. Перетворювати її на море передумав — не раціонально. Це надто складно і дорого — навіть для "тисячолітнього" рейху. Та ще з його виснаженою війною економікою. Та й політично не входило в плани Гітлера стирати Москву з лиця землі. Треба приваблювати на свій бік інші народи СРСР, а для цього таки варто зберегти Москву.
Такий мегаполіс, як столиця червоної імперії, варто було зробити столицею, покірною рейху. Ледь чи не партнеркою, щоби показати світові, що Гітлер не воює проти міст, а лише проти більшовизму, як ворожої народам ідеології, культурі і в цілому людству.
До всього ж при довготривалому штурмові Москви рейх уже поніс великі втрати, а скільки ще понесе? Та й із взяттям Москви війна, як раніше гадали вожді "тисячолітнього" рейху, не могла закінчитися. Тільки незначний передих, тріумф на годину, після чого все починай спочатку. В руках Сталіна та його більшовиків ще залишатимуться гігантські території по європейських мірках — від Волги й до Далекого Сходу. І їх доведеться брати, а у фюрера вже не було достатніх сил, така неміряна територія могла поглинути будь-яку армію. Власне, сили були, але їх не хотілося витрачати на взяття території від Волги до Камчатки — з чим він тоді зостанеться, чим зможе утримувати колишній СРСР?
І Гітлер вирішив із взяттям Москви припинити війну. А території від Волги й до Камчатки взяти іншим шляхом — віддати їх сепаратистам, які багнуть незалежності. Але з умовою, що вони постають протекторатами Великої Німеччини.
І Гітлер зненацька відгукнувся на промацування Сталіна відносно перемир’я і територіальних поступок. Проте запропонував свій варіант. Жорстокий і тяжкий, але у Сталіна все одне не було вибору. Або — або. Або повний програш, загибель, або щось, бодай і куце, утримати в руках.
І Сталін погодився на "другий Брестський мир", тільки ще тяжкіший за той, на який року 1918 погодився Володимир Ленін.
У складі СРСР на 1941 рік — офіційні дані, — було 15 союзних республік — радянських, соціалістичних, — 20 автономних радянських і теж соціалістичних республік, 8 автономних областей, 10 автономних округів.
Його населяли (дані на 1940 рік) 194077 тис. чоловік, що складали понад 100 великих і малих народів, різних за своєю мовою (це важливий фактор), особливостями національної культури, історичного розвитку, традицій, побуту. А також різних — теж важливо — релігій. Всі вони в тій чи тій мірі вступили в битву — за рідким винятком — з німецьким фашизмом, що на них напав. І вони в міру своїх сил і можливостей самовіддано боролися доти, доки трималася Москва. (Боролися, щоправда, не всі. Генерал Власов, наприклад, із руських створив свою Визвольну Армію, інші народи, особливо горці та українці теж мали свої антибільшовицькі формування).
Але тільки Москва впала, як і почалося. Союзні республіки раптом забагли незалежності (бодай і в співдружності з німцями) і отримали її. На гігантських просторах СРСР почали виникати нові незалежні держави — Україна, Білорусія, Молдова, країни Прибалтики, кавказькі народи теж почали створювати свої держави. На численних просторах Росії від Оки — Волги й до Камчатки почали виникати різні, часом і карликові князівства та ханства з колишніх народів, поневолених руським царизмом.