(Засучивает рукава; Одарка, вся трепещущая, приносит зажженный восковой огарок). Дай сюда. (Прилепливает его к миске). Теперича усе зажмуртесь i не маги нiхто шевельнутца. Ну... начинається нашеє дело... Гу!.. а самаво так лихорадка и бйот. Єто умiючи наслано; та нiчаво, не пасилуєш. Одарiє, рожденная, молитвенная, крещенная, вiнчанная, покритая!.. скажи... как тебя: чи iз плечей берьот, iлi у очах рябiєт?
О д а р к а (дрожа.) Та... iз-за...плечей... i у очах...
С к о р и к. Французская, па усьому вижу, што французская насилка; у нас, у ваєнних, єто не диковина. Злая насилка! Адначе справимся-та. (Поет).
Тара, бара, мара, дєларжан!
Пуру, буру, туру, акерман!
Бендер, кардаш,
Дюпень, мар'яж,
Йок пшик, йок пшик.
(Топит свечку в воде).
Банжур, мадам Одарiє, снято! Ат каво прийшло, на таво найшло. Паздравляю, мадам Одарiє! не рябей! Вота, сматрiтє усе у воду смєлаво: хоч би тебе адна скатинка, али коровка, али што-небудь iз Кандзюбиной худоби. Нiчаво нет; усьо пашло геть. Сматрiт, сматрiт!
П ро к i п (подходит и с боязнью заглядывает в миску). Але i справдi! Хоч би тобi воловий хвiст, нема нiчого.
С т е ц ь к о (внимательно глядя в миску). Хоч би тобi одна скотина; тiльки сама моя пика зосталася.
Т и м i ш (также смотрит). Так-таки, так.
О д а р к а (приходя в себя). Чому ж там i зостатися, коли я сама бачила, як усе повиплигувало геть!
С к о р и к. От так же, Одарiє, повиплигуєт i уся худоба Кандзюбина з тваєй пам'яти, как ти ефтую воду вип'єш, п'ючи єйо каждоденно по напьорстку, натощака. Как воду кончиш, так i жалковать перестанеш. А нашi молодиї, как будут любитця та, дружно жить, та не лiнуючись работать, так i зберут iщо паболш, чим у Стецька. Да вот i я: ходил па Туреччинє па Францiї, па Рассєї да i сабрал п'ятьдесят целкових; так па смерти маєй усьо запавєдаю Алексею; он меня i пахаваєт...
С т е ц ь к о. Якби менi грошi вiддав, я б тебе, урагового москаля, сього дня б у домовину. Вже я бачу, до чого воно iде.
О д а р к а (наконец, отдохнув). О, спасибi ж тобi, пане старосто! Таки як руками зняв. Тепер менi не тiльки що Стецька, та i усiї його худоби нiчогiсiнько не жалко. А Олексiя вже полюбила, мов рiднесенького сина. Ходiте ж, дiточки, сюди. (Обнимает Олексия и Уляну.) Будьте ж здоровi, як вода, а багатi, як земля, а красивi, як весна!
С к о р и к (вскрикивает). Ура! наша взяла!
С т е ц ь к о (задумавшийся, испугался от его крика). Тю на твою голову. Ще й весiлля не було, а вiн вже i гука. Оттака-то московська вiра!
С к о р и к. Тепер, таваришу, падавай знак сюда. (Навязывает рушник). Спасiба ж вам, данове-сватове, за ваше паслушанiє i любов. Тепер нада-тє сполнить закон i канчать дело. Сiдайте ж ви тут. (Усаживает стариков на их места). А ми, таваришу, тут. А маладиї пастойте.
С т е ц ь к о (садясь подле старост). А князь осьдечки сяде.
С к о р и к (сводит его). I нет, брат; уж не здивуй. Минулось твайо княжество! Али сядь себе, али вон пайди. Нуте ж, скажем законнойо слово: панове сватове!
П р о к i п i О д а р к а (вместе). А ми радi слухати.
С к о р и к. Што ви жалали, то ми здєлали. А за сiї речи дайте нам горiлки гречи.
О д а р к а Просимо на хлiб, на сiль і на сватання!
С к о р и к. Вот тепер нада-тє садавитца по закону. Молодиї! Просимо на посад. (Усаживает Олексия и Уляну на большом месте: отца и мать — подле Уляны). Тут батюшка, а матушка здеся, штоб близько поратись. А ми, товаришу, здесь. (Садится с Тымишем подле Олексия).
П ро к i п. Та мерщiй давайте отраву; пора по чарцi.
С т е ц ь к о. Бач, як попарувались! Я вже бачу, до чого воно дiйдеться.
О д а р к а. Та сiдай, Стецю, з нами, та й повечеряєш. А от скоро i дружечки прийдуть, то й потанцював би з ними.
С т е ц ь к о (поет).
Бодай не дождали,
Щоб я з вами їв!
А ось що скажу
Оттут вам усiм:
Мати, iсказися,
Батько, подавись,
Жених, провалися,
Москаль, утопись.
Тепер же ти, Уляно,
Аж ось мене послухай:
Ой, плач тепер, небого,
Потилицю чухай.
Жених твiй крепак
(Нехай йому болячка!),
Через нього i ти стала
Не хто, як крепачка.
Крепачка, крепачка,
Крепачка, крепачка,
Крепачка...
(Собирает шапку и тыкву, прячет ее и выходит, все продолжая петь: крепачка! Затворив дверь, опять выглядывает и кричит: крепачка! и опять по временам выглядывает и то же кричит).
(Между тем Одарка выносит тарелки и другие принадлежности; расставив все по порядку, подает на стол миску и проч.).
С к о р и к (между тем нарезал хлеба). Вот тепер па трудах можно i порцiю подавать.
П р о к i п.. Насилу за увесь вечiр розумне слово сказали. (Наливает водку и подносит к Скорику). Пожалуйте, пане старосто!
С к о р и к (тихо отводит его руку). Пожалуйте, пане свате, ви вперьод викушайте. Может, намішали французької бурди, што i на стену надерьомся. Да i у Туреччинi завсiгда приговорюють: у каво у руках, у таво i в устах.
П р о к i п. Будьте ж здоровi! (Выпивает поспешно). А!.. кабацька!.. розведена! Що б то на вольнiй узяти! (Потчивает Скорика).
С к о р и к (взяв рюмку, говорит скоро). Єщо п'ю за здравьє, вам скажу какое: чарочка моя кругленька, налита з краями ровненько; тим, тим ти мне мила, што оченно полна. Кагда втоплю в тебя свої уста, так вам скажу: многая лета! Не бойсь, чарка, я тебя не струшу, лейся в горло, возвесели салдацкую душу; а штоб мне не сухо пить, так при чарке вот што стану гаварить: здравствуй, батька с маткой, веселiтеся своєю дитяткой; радость вашу величайте i нас не забувайте. Здравствуй, князь с княгинею, з молодою господинею. Любiтесь, пийте, гуляйте i чоловєчество розпложайте. А, наконец, вот мой пароль: здаров'я всей кампаниї чесной! (Выпивает и брызжет вверх). Штоб так нашi маладйї вибрикивали!
О д а р к а. Кушайте ж страву, просимо. От же i дружечки iдуть.
(Прокип потчует водкою пришедших девок; они не пьют, он все выпивает).
Х о р д е в о к (начинают петь за кулисами).
Та ти, душечко, наша Улянко!
Обмiтайте двори,
Обмiтайте двори,
Застилайте столи,
Кладiте ложечки,
Срiбнi блюдечки,
Золотиї мисочки,
От iдуть дружечки!
1-я д е в к а (кланяяь, и все за нею). Дай боже вечiр добрий! Помагайбi вам на усе добре. (Олексий и Уляна, привстав, кланяются).
О д а р к а. Спасибi, дружечки! Просимо на хлiб, на сiль i на сватання. Сiдайте сюди, дiвчата. (Усаживает их подле Уляны). От же вам i ложечки; брусуйте, друженьки, брусуйте...
С к о р и к (продолжая есть). Вот едак i у Францiї: сперва покушают страву, а там i яловичину покриїпуть.
2-я д е в к а. Та нам же при людях їсти не подоба!
3-я д е в к а. Лучче ми вам заспiваємо та ваших молодих возвеличаємо.
С к о р и к (оставив есть). Ех, девушки! патеште нас, патеште пiсеньками.
Х о р д е в о к
Ой чому, чому
В сiм новiм дому
Так рано засвiчено?
Улянка рано вставала,
Русу косу чесала,
Матiнку питала.
О д а р к а (во все время сей песни плакала). Ох, дружечки, сизi голубочки! Не розривайте мого серденька жалобними пiсеньками. Як здумаю та згадаю, як менi без Уляни зоставатись, так за слiзоньками свiта не бачу! Зостануся з п'яницею, i вже добра не ждати.
С к о р и к. Нєчево плакать; вот тут-то i пайдьот тебе дабро.
О д а р к а. Де вже добра ськати!
П р о к i п. Добра? Осьде добро.
ВОДЕВИЛЬ
П р о к i п.
Хто добре п'є, той знай все спить;
А хто все спить, той не грiшить.
Чого ж нам тут вередувати?
Приньмiмось лишень куликати,
То й вродиться добро той час.
Не було сварки,
Не буде лайки,
Горiлочка зупинить нас.
Як нап'ємось та полягаєм,
Прокинувшись, давай знов пити;
Та так собi i прогуляєм.
А що, Тимiше, як?
Т и м i ш.
Так-таки, так.
П р о к і п.
Коли ж тут лаятись i битись?
З горiлкою добро нам жити!
(Вместе).
П р о к і п.
Коли ж тут лаятись i битись?
З горiлкою добро нам жить!
В с i.
От тут-то лаятись i битись!
З горiлкою нам лихо жити!
О д а р к а.
Як жiнка стане мужика
Товкти i вчити, часто бити,
Тогдi нам добре буде жити.
Тепер же правда в нас яка?
Куди нi повернись, старшi вони.
Мужик дурiє,
На все вiн смiє,
Не слухає нi в чiм жони.
Ось нуте лишень нам пiддайтесь,
Пiд нашу дудку гопака
Скачiть, мовчiть i не брикайтесь.
А що, Тимiше, як?
324
Т и м i ш.
Так-таки, так.
О д а р к а.
Нехай вчить жiнка мужика!
То й правда буде не така.
(Вместе).
О д а р к а.
Нехай вчить жiнка мужика!
То й правда буде не така.
В с i.
Не вчити жiнцi мужика;
На свiтi правда не така.
О л е к с i й і У л я н а.
Тогдi на свiтi правда стане,
Тогдi добро меж нас прогляне,
Як щира буде в нас любов,
Не буде лайки, нi розмов,
А що, Тимiше, як?
Т и м i ш.
Так-таки, так.
О л е к с i й і У л я н а.
Як станемо усi любитись,
За що нам буде вже сваритись?
В с i.
Як станемо усi любитись,
За що нам буде вже сваритись?
С к о р и к.
В паходах всюди пабував,
Каких земель не павидав!
Так знаю всьо, i вот порада:
Вперьод всєво так треба-нада
Увесь народ ва фрунт паставiть,
Меня фельдфебелем наставiть.
"Муницу бережи
Аль пряжку падв'яжи".
Кагда ж судьям тут брать взятки?
I лєкарям народ морить?
Кагда матать нам без аглядки?
На зло не будет часу, вiрно.
Чуть што не так, каманда "смiрно"!
I фуктель паказал їм бравой,
I "с места марш все: левой, правой!"
I в ногу будуть все хадiть,
Кагда ж тут есери завадiть?
А што, тавариш, как?
Т и м и ш.
Так-таки, так.
С к о р и к.
Ах, матушка воєнна служба!
В тебе адной любов i дружба!
В с і.
Ах, матушка воєнна служба!
В тебе адной любов i дружба!
С т е ц ь к о (перед тем возвратившийся).
Ось i я до вас вернувся,
Ось i я вже схаменувся;
I женитися не буду
Нi до вiку, нi до суду.
Своїм дiтям закажу:
Не женiтесь, не казiтесь,
Так i батьковi скажу:
А чому вiн оженився?
Я б без нього народився.
Всяк про щастя все питає,
А того нiхто не знає,
Що тогдi б прийшло добро,
Якби не женивсь нiхто.
А що, Тимiше, як?
Т и м i ш.
Так-таки, так.
С т е ц ь к о.
От тогдi б прийшло добро,
Якби не женивсь нiхто.
В с i.
От i згинуло б добро,
Якби не женивсь нiхто.
Т и м i ш.
Гай, гай, товкуєте об чiм!
Тогдi добро ми будем знати,
Як що-небудь не так зовсiм, —
А нам не спорить, а казати:
Та так-таки, так.
Хоч луплять волость писарi;
Жiнки у гречку знай все скачуть;
В горiлку воду шинкарi
Знай ллють; та що робить? всi кажуть;
Та так-таки, так.
Багатий дметься, мов шкурат,
I часом бреше, пальцi знати!
Сам бачиш? — вiн чортяцi брат,
Не треба спорить, а казати:
Та так-таки, так.