був дощ і хмари йшли під себе
був дощ і хмари йшли під себе
на місто мов слизьке судно
і одиноке не-вино
стікало в потойбічне небо
і ніч була і тіла мало
було тілам і зрив аллах..
був дощ і хмари йшли під себе
на місто мов слизьке судно
і одиноке не-вино
стікало в потойбічне небо
і ніч була і тіла мало
було тілам і зрив аллах..
де в одних не вода — вода
де у других у дланях сонце
де у доні родиться доньця
де у денця немає дна
де вертають синичі сни
попід скошені оболоки..
Кінець століттю. Сто летальних літ
Минає, наче пісня популярна.
Вгризається в історії бісквіт
Манірна садо-істерична панна.
Я патос днів стражденних пронесу,
Сучасних сук покусуючи піхви...
Сніги лежать... Я втілюю красу.....
місячна діва міняє підпаски щомісяця
сірі мурахи по білій спині pas de deux
миші в кутку починають літургію мишачу
холодно — і під очима блаженний совдеп
слинять долоні і перса дебелі вижлятники
марсовим псицям шипшина у горлі дере..
ступай там де сухо де жовтень кістьми не лягав
листя встеляє небіжчицьки вутлі калюжі
з-під гумусу квилять буйтури суворі та дужі
а за шелом'янем як завше — ні зваб ні забав
ступай там де плаха де глави зимових предтеч
цілує в нестямі багряно-руда саломея..
Розчахнути вуста в поцілунках з алькальдами гордими,
Їх правління достоту потрафленим змушене буть.
Ти з безодні прийшов і у скелі зі злими ретортами
Прикоркований кулями, мов статуетками будд...
цей мед мене збирав по краплі
побожно з острахом збирав
тлумачачи камлання трав
чи сенс законів хаммурапі
та тлі зубовних скрипів тіла
причинна безпричинність зла
у жмені жало дожива..