В кабінеті важкі різьбляні меблі. На всьому відбиток не смаковитої пишноти і трафарету моди.
Арк відчував, що його історія виглядала тут надто неймовірно. Золоті речі мають пробу, щоб запевнити в своїй коштовності – Арків скарб не мав проби.
Дві байдужі людини, що сиділи навпроти за столом, здавалося, не йняли віри жодному його слову, Арк бачив, як гинула надія примусити їх повірити у винайдене чудо. В руках цих тупих людей були його слава, його багатство...
Статистика була немилосердна.
Вузькі колонки цифр байдуже малювали трагічну картину повільного вимирання народу. Головаті й кволі діти, яких що-року народжувалося менше, відзначені рисами дегенерації, очевидячки, не могли забезпечити в майбутньому потрібний приріст населення. Цілковитий перевід загрожував сходовому поколінню, а неминучий тягар спадковости протягом віків отруював організм колись здорової раси, зробивши народ фізично недужим...
Всі ми серцем дзвоним,
Сним вином червоним
Сонця, хмар та вітру.
П. Тичина
Ранком Ченк зайшов до свого приятеля О'Неля. Молодий учений сидів перед столом у глибокій задумі. Кілька стародавніх рукописів і книжок розгорнені лежали перед ним. Ренц О'Нель був захоплений науковою працею – він вивчав якісь пам'ятники стародавнього друку.
Пухнатий килим ковтав м'які кроки Ченка, і Ренц не ворухнувся, коли він наблизивсь...