Звемось українським народом!
Болем зболені дні і сни,
Ворогині ми із війною .
І душа з'ївши лантух солі,
В бій ішла б, де мої сини...
Болем зболені дні і сни,
Ворогині ми із війною .
І душа з'ївши лантух солі,
В бій ішла б, де мої сини...
Сказати, що це біль,
Це не сказать нічого...
Стелю важку постіль,
Іще, молитву Богу...
Мій степ усіяний мінами,
але ми це змінимо,
але ми ворога виманимо
ще, на Махновську дугу.
І буде він без імені,
із позначкою на тімені,
лежать під Заріччям, на вигоні,
вічно у нас у боргу...
Під образами вишите лежить.
І хата біла, та, що має крила.
Щоранку вікнам розтуляє світ.
Іще там рана на усеньке тіло,
На всеньку душу залишила слід.
Передаю привіт всіма вітрами,
Але у відповідь немає слів.....
Мовлю болем сказання про Україну, мою довірливу.
Війна у двері, як наказання, з якого вирію?
З дурного дива назвався гостем, у двері грюкав,
Було це вранці, біля шостої, а далі – мука…
Брехливий зайда, якого роду у тебе рило?..
А господиня, в мирі Господнім, ще борщ варила...
Оглянуся, навколо порожнеча,
І світ ще є, але мене нема.
Тривожно замерза в калюжі вечір,
Під боки хати тулиться зима.....