Лиш признайся, чи любиш
Тихо, ніжно, сніжинкою
На плече твоє упаду і розтану,
Дощовою краплинкою
Доторкнусь до твоєї щоки
І ніколи кохати не перестану...
Тільки ти мене не розлюби...
Тихо, ніжно, сніжинкою
На плече твоє упаду і розтану,
Дощовою краплинкою
Доторкнусь до твоєї щоки
І ніколи кохати не перестану...
Тільки ти мене не розлюби...
Я до тебе іду залисточеним гаєм осіннім,
Сухотрав'ям полів, тих, що пахнуть полином гірким.
Розплелася коса, розірвалось намисто: у сіні
ми з тобою удвох... та, нажаль, сном було це моїм...
Осінь, гарна молодиця,
Розгулялась, веселиться,
Прикрасила все барвисто
І шипшинове намисто
Одягла собі на шию...
Та чого тільки не вміє
Осінь, щедра господиня!..
За день сніг трішки розтанув, а тепер покрився тонким шаром льоду, який розламувався під ногами і вода чвакотіла навіть у чобітках. Дорога була слизькою. До відправлення потягу залишилася лише година, тому треба поспішати, щоб знайти автобусну зупинку, дочекатися автобуса і вчасно потрапити на залізничну станцію. Вперше у житті бігла, неначе за мною гналося сто вовків, і думала у паніці:
— Що краще: запізнитися на потяг, чи устигнути? .
— Дивачка!..
В чужім краю моя смородина росте,
Я гілочку привезла з маминого саду.
Весна прийшла і знов вона цвіте
Серед фурми, оливи, винограду.
Ми поріднилися із нею назавжди,
Пустили корені, та ягідки чорніють.....
Сумно старій гойдалці. Колише її вітер, наспівуючи дитячу пісню, шелестить листя, неначе шепоче про якісь таємниці. А от колись... Уже від спогадів стає веселіше, і товста гілка починає колихати потерті мотузки у такт пісні, піднімати їх, немов колихати дівчатко, що гойдалося тут, поки не проросли крильця:
— Бабусю! Подивіться, я вмію літаааати! – кричала Лариса затуливши очі і її радісний вереск злітав iз гойдалкою уверховіття дерев. Так вона виплескувала своє задоволення...
— Надю! Поглянь, чи підходить ця краватка до моєї сорочки? – просив Ігор дружину, яка ще поралася на кухні.
— Та що ти, краще вже сіру одягни, вона має такий відтінок, як твій костюм.
— Не чекай мене ввечері, бо сьогодні прийматимемо новий будинок, потім корпоративна вечірка. Повернуся пізно.
— Не хвилюйся, у мене сьогодні нарада, то теж буду невчасно...
Неба ясна просинь
Розпустила коси,
Всю траву зім'яла,
Юність пригадала...
Чи мені здалося?..
Вже час летіти, а його нема...
Не попрощався, не махнув крилом.
Вже час летіти... Холод і зима
Їй не дають лишитися з орлом.
І ластівка летить у синю даль
Без нього... Він — де холод і зима...
Я шукала щастя дорогою довгою
За Дніпром, за Дунаєм, за Волгою,
За горами, лісами й долинами,
І роки мої в пошуках линули...
Я шукала стежками забутими,
На дорогах, журбою закутаних...