Над нами бентежно гуде бір.
— Тату,— зіпершись на старий сосновий стовбур, Олесь напружено дивиться вгору.— Тобі не лячно?
— Від чого, синку?
— Чуєш, як гніваються дерева? Чому це?..
— Весною завше так буває.
Ми йдемо далі; під ногами пружинить яглице ва долівка. Ураз Олесь зупинився.
— Хто це?..
Старе глинище геть обсів верболіз. Тала вода затопила копанки.
Колюньо сидить на горбочку й кидає камінці у воду. На поверхню вихлюпують прозорі бульбашки, спалахують, відлунюючи навсібіч.
— Скільки тобі казати: глина мокра, сповзеш у воду,— гнівається батько.— Иди сюди!
Хлоп'я заховало усмішку і нашвидкуруч заповзялося жбурляти решту камінців. У воді знову заряботіло...
СЛОВО ПРО ДІДУСЯ ТА БАБУСЮ
Усе почалося з випадку. Пригадую, напередодні зимових канікул класний керівник сказав нам:
— Ну от, діти, тепер часу у вас вдосталь. Отож використайте його з користю. Нині — зима, роботи на полі ніякої, і ваші батьки, дідусі та бабусі збиратимуться на погостини. Так здавна називають у нас сільські посиденьки. На них здебільшого сходяться сусіди й родичі. Старші люди люблять згадувати свої молоді літа: як вони розважалися, в які ігри грали, яких співали пісень...
Офіційно новорічне свято запровадив римський цар Нум Помпілій. Він переніс початок року з березня на січень. А місцева назва цього місяця походить від імені давнього божества дволикого Януса. Римляни вважали його покровителем усіх дверей та воріт, які той власноручно відчиняв і замикав. Про це говорить і зовнішність божества : старе обличчя, що символізує рік зійшлий, спрямоване в тильну сторону, а юне дивиться тільки вперед.
Новорічні обряди у різних країнах дуже різноманітні...