Пахаревський Леонід

Повні тексти творів

Моя душа болить

Як стогне вітер! А завірюха скаче в танку казковім. Вся ніч оця, холодна ніч, страшна, як смерть!
І кров холоне. Мороз все кригою моє проймає тіло. Я хочу так тепла, вогню і рідних втішних слів… та ніч, і завірюха, й сніг моїх благань не вчує, ні! І страшно, брате мій, мені!..

Читати повністю →

Моя душа сміється

…Минула ніч і зникли ті страшні примари. Зирнуло сонце з неба. Горить промінням чистий сніг. Не чути танку смерти. І кров моя нагрілась. Тепліше стало. Всміхається, як день оцей, життя і разом з Ним моя сміється вже душа. Як гарно навкруги!
Народе, брате мій, а ти? Ми ж подолали ніч? Дивись, який став сніг хороший: яке повітря стало чисте. Я бачу – ти не стогнеш, ні! Ти сміливо і певно йдеш на працю, смієшся над життям? Ти не боїшся ночі, брате мій?
Так. Вона минула – ніч страшна...

Читати повністю →

Нехай воскресне!

Моїх сестер, братів веселих я бачу. Сміються, під сяєвом сонця весняним, радіють вони.
Немов ожили мої сестри й брати, немовби воскресли вони.
А сліз я не бачу на очах: не видко. Геть висохли сльози, втомилися плакати люди. Хоч день, хоч на час одпочити хотять мої сестри, брати.
І чудно мені: я звик до сумних їх очей, до сліз цих жінок і дітей. Од батьків і синів я чув лиш прокляття сами, прокляття стражданням, борні за той хліба шматок...

Читати повністю →

Свято перемоги

Як вмивається промінням сонця весняного вся природа, – проходить це свято, одвічний, одвічний символ невмирущого життя і каже: Воскрес Христос.
І ця давня звістка щоразу входить нам в душу, як нове гасло відродження, як привіт од нового життя, що кличе до себе пахощами весняних квіток, ясно-зеленим чистим листом помолоділого дерева.
"Воскрес Христос!..

Читати повністю →

Сентиментальне оповідання

СЕНТИМЕНТАЛЬНЕ ОПОВІДАННЯ
Куточок світу божого, де довелось одбувати своє життя Луці Щербатому, уявляє з себе болото, забудоване хатками під черепицею, заселене якимись такими безбарвними людьми, чужої Щербатому крові. Сі люди благодушно п'ють зранку свою каву, попівдні смакують свій обід, а ввечері впірнають у подушки, без краю задоволені з так раціонально прожитої днини...

Читати повністю →

Сторінки життя

Я беру з життя уламки, найгостріші скалки й кажу: страшно жити!
Уламки життя говорять мені:
В повній силі, нагло вмирає одна за одною так пекуче потрібна моєму рідному краєві, народові моєму скривдженому людина. Умирають орачі, а нива стоїть незорана, невижата, стоять сиротою колоски – до землі похилились, ронять зерно в землю, вже змочену осінніми дощами. Нива плаче, сльозами вмивається, а орача немає, забарився; орача покрила вже собою холодна земля...

Читати повністю →

Тоді, як акації цвіли

ТОДІ, ЯК АКАЦІЇ ЦВІЛИ І
...Розкішно цвітуть акації. Білим гіллям зазирають вони в самісінькі вікна. Ще рано. Припікає. Збирається на дощ. Акації пахнуть. В хаті душно. Пахощі акацій дратують нерви.
Аптекар пан Вітольд Диновський дуже неспокійний. Він дожидає лікаря, а лікар чомусь так довго бариться, не йде.
В аптеці нема нікого. Душно. Сьогодні на містечку торг, і одна за одною торохтять попід аптекою підводи, збиваючи куряву.
Пан Вітольд причинив двері, щоб менше налітало пороху...

Читати повністю →

Фрагменти життя

Такі теплі, навіть гарячі дні…
Час повзе так поволі, наче безжурна черепаха. Повітря тремтить під вогнянно-ясними проміннями сонця.
В саді, під тінистим деревом, сидить молода жінка і любується малим. А він бігає і бігає з місця на місце, качається по шовковій траві, ловить ріжнокольорових метеликів, трав’яних коників, що високо підстрибують біля його, наче граються з ним… Часом забіжить мале над озеро і цікавими очима слідить за хвилями, що раз у раз котяться до берега...

Читати повністю →
Дивіться також
загрузка...