І
Настали спеки. Сонце розливалося промінням у безкрає гаряче сяєво, обхоплювало землю і гнітило подільські колосисті лани. Лани мінилися. Срібляста зелень потахала. Хвилювання збіжжя, що пригадувало величаве море, відпливало з вітром безповоротно. Червоні маки до разу погасли. Ще тільки опізнений блаваток, як блудний огник, десь-не-десь світився. Лани жовкли, неначе золотом обстигали.
По селах оживлявся рух...
Розвиднювалося дуже повільно. Пізньою осінню вже й так не скоро вибиралося на днину, а то ще налягла на місто сіра мряка — густа, хоч зачирай.
Поліцай, що сторожив на Панській, зупинився на розі, де схрещувалися ще дві вулиці. Було тихо. В ринві легко дзюрчала вода, що збиралася з осадженої по дасі мряки. Поліцай збочив хідником попри публічний огородець ід Руській. Ступав повільно, на сухіших місцях хідника вдаряв сильніше ногами і здригався цілим тілом...