1. ЧОМУ ЯРЕМКО ГОЛОВАТИЙ СТАВ НАЧАЛЬНИКОМ БЕЗГЛУЗДОВА
Бував я — не жартом кажучи — далеко світами, не одно чудо видав, не одно диво чував, але такого міста, як Безглуздів, та таких славних міщан, такого начальника, як Яремко Головатий, не надибав я ніде. А світ наш великий та широкий і всякими чудами-дивами багатий-пребагатий.
Дивними порядками і чудними звичаями величалося містечко Безглуздів. Кожний чоловік був там дуже-дуже мудрий...
МАНДРІВКА
Гаразд, добрі людоньки, нині з торби зачинаю, щиру правду, а не казку повідаю; сам я того дізнав, а з пальця не виссав. Я на вітер ніколи не говорю, не варю юшки без петрушки. Інший, як щось розкаже, то тілько правди, як у зайця хвоста, а я на таке не привик, ні одно з моїх слів брехнею не пахне.
Що вам розкажу, все щира правда, хто не вірить, най мене і до піддячого запізве...
Як лягаю спати —
Бiля мене Божа Мати,
Два Ангели по боках
Сплять зi мною в головах,
Ти, Iсусе, будь зi мною —
Добра нiченька з тобою...
Іде циган дорогою та не плаче, ні, таки розливається в сльозах.
— Куме, чого так гірко плачете? — питає його сусіда.
— Як мені не плакати, — відповідає циган, — коли нема правди на сім світі. Нема, справді, чоловіка без гріха, та же кінь має аж чотири нозі, та ще спотикнеться; але що за багато, то за багато...
Ой, Iсусе, глянь на мене,
Зроби дитя добре з мене.
В мене серце ще маленьке, —
Хто в нiм буде?..
Давно вже попрощали нас
З-під неба журавлі,
Пташки замовкли у гаях,
І втихло на землі...
Мова рiдна, слово рiдне!
Хто вас забуває,
Той у грудях не серденько,
А лиш камiнь має...
Над бистрим Черемошем, у нашій красній зеленій Буковині" в темнім лісі-пралісі стояла при узбіччі стара висока ялиця, лісова княгиня. Гордо стирчав її вершок вгору" неначе хотів досягти до неба блакитного" розмовляв з буйними вітрами й летючими хмарами...
Читати повністю →У козацькому хуторі, що стояв над річкою Сулою, жила козачка, вдова Горпина з двома діточками-сиротами. Її чоловік, покійний Опанас, сотникував під гетьманом Павлюком. Полягла його голова коло Боровиці, а Горпина осталася вдовою зі своїми сирітками. Берегла їх, мов двоє очей, годувала як могла. Ївга, вже дівчина на підлету, помагала в дечім своїй неньці, а Петро гуляв ще за товаром по полях. Тільки й утіхи було старій вдові, як приголубить своїх діточок...
Читати повністю →Жив собі раз мужичок, Гарасим звався. Мав вів жінку Варварку, добру, лагідну, роботящу. Жили вони собі в згоді і Любови. Та одну лиш хибу мав Гарасим, він любив свою жінкув як душу, але тряс її не разв як грушу. Вона ж бідна зносила все терпеливо, аби сусіди не покмітили; мимо лиха ще й весело на світ дивилася. Гарасим пізнав свій гидкий блуд, сто раз не раз присягався, що більше такого не зробить, та цілий тиждень була добра погода, а в неділю знов така буря, що годі витримати...
Читати повністю →