З "Пісні про Нібелунгів"
Перекладач: Микола Лукаш
Джерело: З книги: Від Бокаччо до Аполлінера/Переклади/ К.:Дніпро,1990
Пригода перва
Як Крімгільда виростала собі в Бургундії
В бувальщині бувало багато чуд і див,
I витязів немало, і мужніх вояків.
Про подвиги героїв, про пишнії пири,
Про славу славних воїв послухайте тепер і ви.
В бургундському краї дівча колись росло,
Ніде такої кралі у світі не було.
Було тій красуні Крімгільда на ім'я,
I не один же левень за неї 'ддав життя.
Люба і люб'язна була оздоба дів,
Бути їй милим усякий муж хотів.
Гарна, вродлива, взір красоти,
А що вже честива — ніде другої не знайти.
Опікувались нею, скажу тепер,
Гунтер і Гернот, а третій Гізельгер.
Принци преславні, рицарі всі три,
Були опікунами своєї юної сестри.
Володарка багата була їх мати Ута,
А батько звався Данкрат — то справжній був могута:
Іще у юні роки слави скрізь зажив,
А вмерши, їм спадок великий залишив.
Були пани ласкаві шляхетні владарі,
Та ще й безмежно смілі, мужні моцарі.
Жили вони в Бургундії, у своїм краю,
Пізніш також у Гуннії не раз прославились в бою.
У Вормсі на Рейні пишали на престолі,
Було у них васалів — рицарства доволі:
Служили вірно й славно по самий по амінь,
Аж поки не погинули у ворожнечі двох княгинь.
Дивіться також
Отак і панували три пишні королі,
Мужні, одважні, в потузі немалі.
Їм голдували левні, рицарські сини,
У службі ревні й певні, в боях не боюни.
Був там гордий Гаген і Данкварт, його брат,
I з Меца пан Ортвайн, прославлений стократ,
I два ще маркграфи — Гере й Еккеварт,
I Фолькер з Альцеї, що десятьох був варт.
За кухмистра в замку був голінний Румольт,
Йому допомагали Зіндольд і Гунольд,
Всьому вели порядок, як слід воно і личить;
Було ще там лицарства, та хто усіх їх перелічить?
За маршала був Данкварт, а його небіж,
З Меца пан Ортвайн, був кравчим при дворі ж.
Зіндольд був підчаший, правдивий богатир,
А Гунольд — підкоморій. Пишався ними двір.
Отак і панували бургундські королі
Та рицарі-васали, буй-тури немалі;
Слави заживали, тішились добром —
Пишноту їх достоту не спишеш і пером.
Якось Крімгільді приснився дивний сон,
Мов був у неї сокіл, сизий білозор,
Та де не взялися два хижії орли,
Сокола розшарпали, їй жалю завдали.
Сон-той розказала неньці своїй Уті,
А та його з'ясила по силі і по суті:
"Сокіл, що ти мала, то благородний муж;
Він у небезпеці — жалься, Боже, наших душ!"
"Не мов мені про мужа, матінко моя,
Милощів мужчини не хочу знати я.
Хочу, щоб довіку цвіла моя краса:
Від любощів та милощів вона марніє і згаса".
"Не зарікайся, доню, бо доля тобі дасться,
На цій землі зазнаєш великого ти щастя
Од милощів мужчини: як Бог тобі пошле
Доблесного рицаря, ти житимеш незле".
"Шкода твоєї мови, паньматко, зрозумій!
Лихо від любові лучилось не одній...
Не матиму кохання, минатиму його,
Не знатиму й страждання, поки життя мого".
Крімгільда витривала отак собі й жила,
Коханням гордувала, трояндою цвіла,
Та не втекла від долі, попала в любий бран
Явився її суджений, рицар милодан.
То був той самий сокіл, що снився їй у сні,
Що мати віщувала, і на своїй рідні
Пізніш вона помстилась за його загин —
Поліг через одного не одної неньки син.
Пригода друга
Як виховувався Зігфрід
Ріс принц у Нідерландах, на Рейні, не деінде,
Отець йому був Зігмунд, а мати Зігелінда.
Їх стольний город Сантен був на самім Низу,
Яка міцна твердиня, я вже й не кажу.
Буде моє слово про левня-смільчака,
Якого вічна слава в потомності чека.
Із нього витязь виріс, рицар без доган,
Дали ж йому ту славу меч, спис і буздиган.
Зігфрідом звався удаха із удах,
Походив походом по багатьох царствах,
Хоробрим показався не в однім бою...
А як він подвизався у бургундському краю!
Ще заки юний Зігфрід дійшов мужніх літ,
Учинкам його мужнім вже дивувався світ:
Були тії вчинки у всіх на видноті,
Та гідно їх уславлять хіба майбутні співці.
Іще за молодощів, ще у юні дні
Чутки про нього чулись дивні та чудні,
Який то був кремез, який то був красунь —
Красунь немало надила та могутня юнь.
Ростили королевича, як вимагав той сан,
Кругом чеснотним викохавсь шляхетний молодан.
Став він окрасою отецької землі —
Любили його люди і великі, і малі.
От і виріс Зігфрід, став на стану,
I не одну дівицю, і не одну жону
Він до себе вабив — його любили всі,
I пишався рицар у повній силі і красі.