1904 (23.12) — 1938 1.03)
Вже протягом кількох десятиліть постать Григорія Баглюка , відповідального редактора журналу "Забой" —"Літературний Донбас", відомого у 20-х роках письменника , привертає увагу дослідників літературного процесу на Донбасі. Від початку 60-х років , з часу його реабілітації владою, і до останнього десятиліття його творчий і життєвий шлях літературознавці і краєзнавці прагнуть піддати ретельному аналізу.
Така увага не випадкова. На фоні літературного життя Донбасу 20— поч. 30-х років постать Григорія Баглюка була непересічним явищем: питомий донбасівець , талановитий письменник і активний організатор письменницьких сил глибоко увійшов у культурне життя краю. Саме в той час на Донбасі під потужним благотворним впливом української революції 1917-1920 років становилось українське письменство. Одна з провідних ролей у цьому процесі належала Баглюку. Він був автором роману "Молодість" , кількох оповідань, зокрема, "Розповідь про підсудного", та популярних серед молоді віршів.
Двадцяті роки —це новий етап розвитку літературного життя на Донбасі, час становлення письменницької організації "Забой" та одноіменного художньо-публіцистичного журналу . У середовищі письменників розгортаються пошуки нових тем , жанрів та образів. Митці ще можуть вибирати кращий для себе варіант служіння у слові пролетарям та радянській владі. В республіці у цей час розгортається українізація. Починається активний перехід письменників Донбасу на українську мову (Б.Горбатов, Г.Баглюк, В.Гайворонський, Г. Жуков, В.Торін, Ю.Черкаський та ін).
Літературний Донбас інтенсивно втягується у вир загальноукраїнського літературного життя, висуває десятки нових поетів, прозаїків і критиків. Потужний літературний рух із своєю власною автономною письменницькою організацією і журнальною трибуною—непересічне явище в українському літературному житті. Шахтарським краєм опікуються відомі українські письменники Іван Ле та Іван Микитенко, перший з яких очолив на початку 30-х спілку письменників "Забой", а другий увійшов до складу редакції однойменного часопису. Журнал "Забой" активно пропагує на своїх сторінках десятки творів молодих поетів і прозаїків. Тут інтенсивно друкуються поети Василь Іванів-Краматорський, Кость Герасименко, Микола Упеник, Дмитро Надіїн, Володимир Сосюра, прозаїки Григорій Баглюк, Василь Гайворонський, Юліан Западинський, Фелікс Ковалевський та ін.
Часто авторами журналу стають робітники, переважно передовики виробництва — це пріоритетна автура редакційної колегії і спілки письменників. "Твори на сторінках "Забою" —це в основному нарисового змісту оповідання й повісті, які відтворюють життя промислового Донбасу , виробничі проблеми на заводах, фабриках і руднях (так спочатку називались шахти), актуальні вірші тощо. На підприємствах відкривались осередки "Забою", в яких, на думку спілчанського керівництва , повинно було вигострюватись і гартуватись письменницьке робітниче слово.
Та на початку 30-х років страшний комуно-кремлівський смерч пройшовся над Україною ( в котрий уже раз!): відбувся судовий процес над так званими членами СВУ, у 1932-1933 рр.—владою організовано штучний голодомор в українських селах. У цей час тотально знищуються здобутки українства за межами України в республіках СРСР: закрито тисячі українських шкіл та періодичні українські органи, репресовано повністю українську інтелігенцію, арештовано українську книжку. В ряду цих злочинів проти українського народу і винищення українського письменства на Донбасі. Учасник тих подій і сам репресований владою літератор Василь Гайворонський, заступник відповідального редактора журналу "Літературний Донбас" початку 30-х рокі , згадує:
"...одного дня ГПУ закрило полотнищами машини, на яких друкували "Літературний Донбас", присвячений з’їздові письменників (з’їзд повинен був відбутися у кінці 1932 року в Артемівську—В.О.), поставило біля машин озброєну варту, а вже вночі почалися арешти. Арештовано лише кілька душ, в тому числі Баглюка і мене. А решту письменників узяли під догляд. Звичайно, хто мав можливість, то повтікали".1
Причини такого крутого і трагічного повороту подій В.Гайворонський бачить перш за все ось у чому: "І в такий спосіб, позбувшися українців, купка росіян-письменників П.Безпощадний, П.Сєвєров, П.Чебалін захопили журнал у свої руки, зрусифікували його, назвавши вже по-російському "Литературный Донбасс", і видають вони його до цього часу"2. З цих подій і починається стражденний шлях Григорія Баглюка. За першим вироком письменник був звинувачений у антирадянській троцькістській діяльності і відправлений до Татарії. Але невдовзі відбулися нові слідства і звинувачення . І, вчитуючись у десятки сторінок його справи з фондів Донецького СБУ , бачиш, що якась невмолима і жорстока рука послідовно і настирно керувала процесом знищення колишніх троцькістів, яких було зібрано у другій половині 30-х років з усього Радянського Союзу і сконцентровано у Воркутинських таборах . Для нелюдських знущань і тотального винищення.
Далі ми спробуємо зупинитись на фактах , пов’язаних з останніми двома роками життя Г.Баглюка, коли він у 1936-1937 рр. вступив за колючим дротом у виснажливу і смертельну битву з тоталітарною державою, кинувши разом із сотнями своїх однодумців (швидше — однотабірників) виклик її кремлівському керівництву.
1.Гайворонський В. А світ такий гарний.-Бенос-Айрес: Видавництво Середяка, 1962.
2.Там же.
Що ж лягло в основу нового матеріалу про перебування Г.Баглюка в таборах Воркути (до цього він відбував термін покарання в Татарії.). Це, звичайно, ще раз і ще раз перечитані матеріали особової справи, яка згаходиться в Донецькому обласному СБУ , а також використання раніше не приступних в Україні глибоко хвилюючих спогадів українського літературного критика Григорія Костюка "Окаянні роки" (Торонто, 1978).
Як виявилося , відомий український літературознавець перебував разом з Г.Баглюком у таборах Воркути і був учасником знаменитої голодовки-протесту, одним із організаторів якої був наш земляк. Дозволяють доповнити спогади критика яскраві і глибоко хвилюючі трагічні картини помсти радянського ладу активістам голодовки у Воркуті 1937 року сторінки з роману "Архіпелаг ГУЛАГ" Олександра Солженіцина.
Відновлена завдяки цим свідченням картина страждань і борінь Григорія Баглюка додасть не тільки нових рис до портрета письменника, але й ще раз виявить складності і трагізм становлення української літератури у ХХ столітті.
Отже, звернемось спочатку до матеріалів особової справи Г.Баглюка, яка розкриває предмет нашого дослідження ,так би мовити, "з середини". У листопаді 1935 року у Татарії Баглюк був повторно засуджений на п’ять років . У матеріалах особової справи, яка знаходиться в архіві Архангельського УКГБ за №5944, і на основі якої укладена для донецьких слідчих органів "Оглядова довідка" (у зв’язку з клопотанням у 60-х роках про реабілітацію Баглюка) про це написано так : "3 февраля 1936 г. особым совещанием при НКВД СССР Баглюк был осужден за троцкистскую деятельность к заключению на 5 лет". У цьому документі називаються прізвища двох співучасників справи Баглюка —це уродженець Харківської області Крикун Микола Дмитрович і земляк Баглюка —Ємчук Олександр Олександрович ,1912 р. нар., уродженець села Благодатного на Донеччині. Цього останнього засуджено за троцькістську діяльність ще на 3 роки.
Так трапилось, а швидше всього з чиєїсь навмисної волі, у воркутинських таборах було зосереджено сотні учасників ліквідованого у кінці 20-х років троцькістського руху. Там, за свідченнями Г.Костюка, знаходився і син Троцького Сєдов. Сталіністи готували криваву розправу із своїми політичними опонентами, не останню роль серед яких відігравав і наш земляк, колишній прихильник ідей Троцького Григорій Баглюк .
Подальша доля приреченого на смерть письменника так описана в уже цитованій довідці:
"В Архангельске, солидаризируясь с группой троцкистов, объявил голодовку. Активно занимался антисоветской пропагандой. По прибытии в лагерь (не названо який—В.О.) Баглюк продолжал свою контрреволюционную деятельность с троцкистами, отказывался от работы, мотивируя "что это каторжный труд", выполнять мы не обязаны". Вел активно агитацию за коллективную голодовку и сам в таковой участвовал с 19 октября 1936 г. по 19 марта 1937 г."
Участь у голодовці і стала причиною смертельного присуду сумнозвісної "трійки".
В останній інформації про воркутинський період страждань письменника взнаємо з тієї ж довідки :
"27 декабря 1937 г. тройкой УНКВД по Архангельской области Баглюк был осужден к ВМН—расстрелу за то, что он , отбывая наказание в Ухт. Печ. ИТЛ, систематически занимался контрреволюционной троцкистской агитацией".
Там же ,в документах слідчої справи, повідомляється, що вирок суду здійснено —Г.Баглюк був розстріляний 1 березня 1938 року.
За протокольно-безбарвними рядками ледь-ледь чи прозирається постать самого письменника, його думки, страждання і муки, на які він свідомо, як це ми бачимо, йшов. Протоколи тогочасного радянського слідства —це гра в одні ворота, безапеляційні звинувачення і жодного слова про катування і муки безвинної людини. І, можливо, ніхто б ніколи не взнав як боровся і загинув Баглюк. Та свідки знайшлись і донесли слово правди до людства.
Безпосереднім очевидцем боротьби Баглюка в таборах був відомий сьогодні український літературознавець зі Сполучених Штатів Америки Григорій Костюк. У його спогадах про перебування в радянських концтаборах є сторінки, присвячені зустрічам з Григорієм Баглюком . На Воркуту Костюк потрапив 23 вересня 1936 року теж із звинуваченням в антирадянській та націоналістичній діяльності. Тут він одного разу і зустрівся з редактором "Літературного Донбасу" і був свідком проведення групою в’язнів (біля 400 колишніх троцькістів, серед яких був і Баглюк) голодовки.
Костюк цього акту не підтримував, бо вважав , що це нічого не дасть, а лише підірве сили і так замордованих і знесилених в’язнів. Ініціатори страйку сподівались добитись поліпшенння умов у їхньому таборовому житті. Але кінець був трагічний: всіх учасників акції було пізніше розстріляно, а багато повмирали під час самої голодовки.
Про свою першу зустріч з Баглюком літературознавець писав:
"Ми потиснули один одному руки, як давні знайомі і друзі … Григорія Баглюка я знав з преси, як молодого, але талановитого прозаїка.