Донченка гідно увінчує роман "Золота медаль", над яким письменник працював останні чотири роки свого життя. Це один з найкращих творів в українській літературі про життя школи в післявоєнний час.
"Золота медаль" — роман багатоплановий і багатогранний. В ньому Олесь Донченко поставив кілька проблем. Найголовніші — виховання учнів у колективі та вибір професії після закінчення школи.
Куди далі йти? Ким бути? Де і до чого прикласти свої молоді сили і знання? Ось питання, що постають перед юнаками й дівчатами в 16–17 років. І письменник прагне допомогти їм порадою. Життя наше широке, розмаїте, складне. Багато в ньому стежок-доріжок, і по кожній з них хтось піде. Завдання школи, наголошує письменник, психологічно підготувати випускників до того, щоб вони могли свідомо обрати собі професію відповідно до своїх сил, знань і уподобань. Школа повинна навчити, що у нас всяка праця почесна — праця робітника і лікаря, доярки і вченого-фізика.
Місце випускника десятирічки не тільки в інституті, а й на заводі, в колгоспі. Один з героїв роману учень Віктор Перегуда мав ясну мету — він варитиме сталь, буде робітником-металургом. Це почесна, складна, важка і в той же час романтична професія.
"Золоту медаль" Олесь Васильович закінчував, уже будучи тяжко хворим. У грудні 1953 року йому зробили операцію, однак це не допомогло.
Ранньою весною наступного року разом з дружиною приїхав він до рідних Лубен. Сподівався, що живлюще повітря полтавських степів, знайомі з дитинства місця над Сулою, сад, викоханий власними руками, вдихнуть у нього нові сили. Та хвороба швидко прогресувала, і 12 квітня 1954 року письменника не стало.
Тридцять років Олесь Донченко плідно працював на ниві дитячої літератури. Багато оповідань, повістей і романів написав він за цей час, в більшості з них головними героями виступали діти. Він був їхнім добрим і мудрим другом, учителем і порадником.
Кращі твори Олеся Донченка витримали випробування часом, увійшли до скарбниці нашого красного письменства. І з їхніх сторінок письменник і тепер, мов живий, веде щиру, задушевну розмову зі своїми юними друзями.
Володимир Малик