Звідти, через Москву, він повертається у Петербург. Ностальгія, туга за рідною землею не полишають великого Кобзаря. Восени він звертається до Варфоломія Шевченка з проханням купити матеріал для будівництва хати і знайти ділянку для неї. Влітку 1860 року знайомиться з Ликерою Полусмаковою і, як йому здається, зустрів ту жінку, яку шукав усе життя. Та побудувати сімейне щастя йому так і не судилося. З осені починає різко занепадати здоров’я поета. Та, навіть, хворим продовжує він малювати, писати вірші, листуватися. 25 лютого поет ще одержав вітальні телеграми з нагоди дня народження, а наступного дня, о 5-ій годині 30 хвилин ранку його вже не стало. 28 лютого відбувся похорон Тарас Григоровича Шевченка на Смоленському кладовищі Петербурга, а 10 травня його було перепоховано у Каневі, на Чернечій горі.
** /*... возвеличу*/ /*Малих отих рабів німих!*/ /*Я на сторожі коло їх*/ /*Поставлю слово...*/ /**Т.Шевченко**/
** /*Ну що б, здавалося, слова...*/ /*Слова та голос — більш нічого.*/ /*А серце б’ється — ожива,*/ /*Як їх почує!... Знать, од Бога*/ /*І голос мой, і ті слова*/ /*Ідуть меж люди!..*/ /**Т.Шевченко**/
** /*— Учітеся, брати мої,*/ /*Думайте, читайте,*/ /*І чужому научайтесь,*/ /*Й свого не цурайтесь.*/ /**Т.Шевченко**/
** /*В своїй хаті — своя правда,*/ /*І сила, і воля.*/ /**Т.Шевченко**/