Але це все тільки у підтексті. Григір Тютюнник не вдається до моралізувань, не береться до вирішення проблем. Він тільки будить думку читача, примушує його замислитись над долею героїв і, можливо, над своєю.
У творі ніби непомітно, але постійно відбувається змагання між тим, як має бути, і тим, що є. Це, власне, протиріччя між старим і новим, хоч воно й розгортається у нетрадиційному ракурсі,— авторська симпатія на боці першого. Тютюнник з глибо-. ким сумом спостерігає неминучий наступ нового, вихолощеного радянськими порядками життя. Недарма на всіх сторінках звучить мінорна нота, весілля завершується від'їздом молодих, їхніми квапливими зборами й снігом, першим осіннім ще снігом — всім стає холодно, незатишно, в душах з'являється якась непояснима пустка. Степаниха "заходиться плачем", Степан "згорблено йде до погрібника", а Катря з віконця машини дивиться і дивиться на рідне село, "а коли хутора не стало видно, схилилася чоловікові на груди й заніміла, тільки плечі їй дрібно тремтіли". Вся ця невідомість попереду лякає, людина почувається самотньою та беззахисною, хоч сама обирає собі такий шлях.
А все могло бути інакше. Те старе так прагнув опоетизувати письменник, і це йому поталанило зробити через блискучий опис Катриного весілля. Воно відбувається з дотриманням майже всього давнього обряду, хоч молоді й противилися йому. Те старе і в образах батьків Катрі, в їхньому бажанні бачити хоч наймолодшу доньку вдома. Те старе могло б відродитися випробуваним уже життям, могло б принести гармонію душам людей, витіснити звідти страх і непевність, стати єдиним надійним опертям. Згадаймо Катрю — вона постає сполоханим, загнаним у сіті звірятком, навіть не може виплакатися перед батьками, повідати їм найпотаємніше: сором і страх заполонює всі інші почуття.
Прикметна з цього приводу деталь, на яку варто звернути увагу Це стара, ще бабина, хустка. Катря постійно кутається в неї, прикриваючи свій великий уже живіт. Ця хустка зберігалася на дні скрині "...як найдорожчий скарб, що кожної осені перекладався горіховим листям від молі та задля пахощів...". Ця хустка покликана захистити Катрю від усіх жорстокостей довколишнього світу. Але чи візьме її вона з собою в далеку дорогу, в чужі їй світи — тобто чи ж збереже пам'ять, чи не відречеться від себе у "зросійщеному" Донбасівському краї, соромлячись не лише своєї рідної мови, а й тієї пісні, яка здатна підняти на свої крила високо-високо? На ці запитання автор не дає відповіді. Нам до роздумів лишається лише надзвичайно сумний Катрин останній погляд.
ОСНОВНІ ТВОРИ:
"Оддавали Катрю", "Три зозулі з поклоном", "Зав'язь", "Син приїхав", "Дикий", "У кравчини обідають", "Холодна м'ята", "Іван Срібний", "Деревій", "Вуточка", "Нюра", "Клим-ко", "Коріння", "Вогник далеко в степу".
ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА:
1. Вічна загадка любові: Літературна спадщина Григора Тютюнника. Спогади про письменника. — К., 1988.
2. Гуторов О. Незахищене серце: Характер і час Григора Тютюнника // Прапор, 1990. — № 7 — 9.
3. Шудря М. Непідкупний голос правди: Невідоме про Григора Тютюнника // Дивослово. — 1996. — № 4.
4. Аврахов Т. Екзистенція в художньому слові Григора Тютюнника //Українська мова і література в школі. — 1992. — № 9 — 10.
5. Мороз Л. Григір Тютюнник: Літературний портрет. — К-, 1991.
6. Усе для школи: Українська література: програмні тексти, ілюстрації, пояснення, завдання, тести: 11 кл. — К., Львів, 2001.