Після Чорної ради Брюховецький брутально лає голоту ("мужва невмивана", "дурне мужицтво"), загрожуючи всіх порівняти батогами, глузує зі старих січовиків.
Прибічником Брюховецького стає новоявлений магнат Гвин-товка. Колишній козак, посівши величезну займанщину, перетворився на пана. По-панському свавільний він із слугами, з міщанами, яких називає "хамовим кодлом", "вразькими личаками" і наказує бити й гнати зі свого двору батогами. Його речі та звичаї, на думку Шрама, годились би і звірю Єремі Вишневецькому. А Черевань влучно підмічає: "То були Вишневецькі та Острозькії, а тепер пішли князі Гвинтовки...". Не переконання веде Гвинтовку до Брюховецького — доля України його не хвилює. Він спритно орієнтується, на чиєму боці тимчасова перевага, щоб не програти.
Хоч Куліш змалював постаті авантюрника Брюховецького і його прибічників дещо однобоко, свідомо перебільшивши їх негативні риси, роман звучить досить реалістично. А змалювання образів у "Чорній раді" являє собою безумовне досягнення української прози наданому етапі розвитку великого епічного жанрового різновиду.
Здобутком Куліша як першого українського романіста є структура твору. Куліш домігся послідовного, логічного розгортання сюжету. Якщо мають місце такі докладні описи, як зображення Хмарища, хутора Гвинтовки чи прощання запорожців зі світом, то це спосіб введення нових персонажів до твору, а не етнографічні екскурси. Письменник визначив ідейний центр твору, навколо якого зосереджував основні лінії,— рада 1663 p., де розв'язується основний конфлікт. Це кульмінація. Проте зіткнення двох ворожих сторін готується вже з першого розділу всім розвитком сюжету. Цілеспрямовано розвивається основна сюжетна лінія — показ чвар в Україні за гетьманську булаву після смерті Б. Хмельницького, збагачення старшини, соціальні суперечності між багатою верхівкою і незаможними шарами українського суспільства, що й призводить до драматичного конфлікту.
Твір "Чорна рада" був першим романом в українській літературі, став школою для наступних поколінь прозаїків у тому, як будувати захоплюючий сюжет, як створювати яскраві романтичні образи, як майстерно компонувати, як забезпечити живий колорит епохи. "Спасибі тобі, Богу, милий друже мій великий, за твої подарунки і особливо — за "Чорну раду",— писав Кулішеві Тарас Шевченко,— я вже її двічі прочитав, прочитаю і третій раз і все-таки не скажу більш нічого, як спасибі".
Роман "Чорна рада" засвідчив, що український народ має давню і гідну пошани історію, велику культуру. Щедро використовуючи фольклор, опоетизовуючи народний побут, Куліш тим самим звеличив самобутність духовного життя нашої нації. Своїм романом письменник ставив перед читачем глибоко гуманні та високоморальні ідеали, які й формували естетичні смаки українців.
ОСНОВНІ ТВОРИ:
Роман "Чорна рада", поетичні збірки "Досвітки", "Хуторна поезія", "Дзвін", "Хуторні недогарки", "Позичена кобза", поема "Магомет і Хадиза", оповідання "Орися", "Дівоче серце", "Гордовита пара", драми "Байда, князь Вишневецький", "Петро Сагайдачний", "Цар Наливай".
ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА:
1. Гнідан О., Осьмак Н. Світогляд Пантелеймона Куліша // Дивослово. — 1991. — № 10.
2. Гончар О. Роман "Чорна рада" П. Куліша в школі // Слово і час. — 1992. — № 9.
3. Жулинський М. Пантелеймон Куліш: Літературний портрет //Куліш П. Чорна рада. — К., 2000.
4. Маланюк Є. В Кулішеву річницю // Дивослово. — 1994. № 8.
5. Нахлік Є. Пантелеймон Куліш // Історія української літератури XIX ст.: УЗ кн. — К., 1996. — Кн. 2.
6. Слоньовська О. "Гетьмани, гетьмани, якби-то ви встали...": Аналіз роману Пантелеймона Куліша "Чорна рада" //Дивослово. — 1994. — № 12.