Не витримав він і релігійного спрямування журналу "Дзвони", відійшов від нього, чим поетові дорікнули навіть у некролозі. Але не можна звинувачувати Антонича в аполітизмі й байдужості до національної ідеї. Досить лише прочитати вірш "Слово до розстріляних" (написаний у грудні 1934 року), в якому йшлося про когорту митців Розстріляного Відродження, щоб зрозуміти, як боліли Антоничу найтяжчі втрати його нації.
У думках про мистецтво Богдан-Ігор Антонич дуже багато в чому випереджав найсміливіших літературознавців свого часу. У статті "Національне мистецтво" (1933) він спромігся на досить революційну, як на його час, думку. Поет категорично заперечував вирішальну роль угруповання чи художнього напрямку на митця. Антонич писав: "Назви видумують здебільша критики, щоб таким дешевим способом облегшити собі завдання, повкладати митців до готових шухляд і мати святий спокій, або другорядні митці, щоб звернути увагу на себе і на свою нецікаву творчість… Пам'ятаймо, що мистецтво творять митці (одиниці), а не напрями. Пікассо знаменитий маляр, але має на собі щось аж чотири наліпки. Вийміть його із шухляд ізмів!.."
Богдан-Ігор Антонич закінчив університет уже відомим літератором. Усього сім-вісім років тривало активне творче життя поета, але за цей короткий відрізок часу він у творчості досяг того рівня, який інші здобувають десятиліттями. Першою книжкою Антонича стала збірка поезій "Привітання життя" (1931). Авторові було всього 22 роки. Збірку вважають "учнівською", хіба що з погляду критика. В ній знайшла відображення вітчизняна і європейська класика, авангардистські течії – від "Молодої музи" початку XX ст. до української радянської поезії 20-х pp. У 1934 році заходами Богдана Кравціва побачила світ друга поетична книга – "Три перстені", за яку 31 січня 1934 року Богдан-Ігор Антонич був нагороджений престижною премією Львівського товариства письменників і журналістів імені Івана Франка. Про цю збірку М. Ільницький писав: "Коли з'явилася книжка Антонича "Три перстені", читачі і критики відразу ж прийняли її беззастережно. І навіть пізніше, коли автор переріс "Три перстені", часто не хотіли визнавати в нього чогось іншого, навіть глибшого і досконалішого, все ніяк не могли позбутися чару пісні про весну, молодість, красу". Назву цієї книги літературознавець пояснює як перстень краси, перстень молодості й перстень ночі.
Ще через два роки з'явилася третя, найбільша прижиттєва збірка – "Книга Лева" (1936). А в 1938 році, вже після смерті Антонича, вийшли "Зелена Євангелія" і "Ротації". Треба згадати ще й ненадруковану шосту, а власне, другу збірку, бо була готова до друку ще в 1932 році, "Велика гармонія". Також поет створив лібрето "Довбуш", написати яке йому запропонував композитор Антон Рудницький: почав писати роман "На другому березі", пробував себе в жанрі малої прози.
Фактичною дружиною Богдана-Ігоря Антонича була Ольга Олійник. Якби не рання смерть поета, вони могли бути щасливим подружжям. Після похорону Антонича Ольга приїжджала до батьків Богдана-Ігоря в Бортятин, але вони її не прийняли. Пізніше вона вийшла заміж, стала Ольгою Ксєнжопольською, але ніколи не забувала поета й залишила про нього багато цікавих спогадів.
Неповні двадцять вісім років прожив Богдан-Ігор Антонич. Причиною його хвороби стало запалення апендикса. Операція пройшла вдало, але через те, що митець змушений був довго лежати, розвинулася пневмонія. Важкий внутрішній запальний процес лікарі зуміли зупинити й побороти, хворого відправили до батьків у село, де Богдан-Ігор почувався настільки задовільно, що взявся за переробку лібрето "Довбуш". Несподіване погіршення стану здоров'я спричинилося до високої температури й зупинки серця молодої людини. Поет помер 6 липня 1937 року, перед полуднем. Поховали Антонича на Янівському цвинтарі у Львові.
Т. М. Панасенко