виступив як новатор у жанрі біографії, як творець синтетичної жанрової модифікації, що містила елементи розвитку нової системи жанрових форм — біографічного жанру XX ст. (передусім у творчості А. Моруа та С. Цвейга). У своїх біографічних нарисах Роллан синтезує риси різних жанрів: психологічного нарису, літературного і музично-історичного портрету, наукової біографії і т.д. У ролланівських біографіях поєднуються різні стихії: документальна, художня, психологічна, публіцистична і філософська.
Працюючи над біографіями, Роллан паралельно писав свій найголовніший твір, роман "Жан-Крістоф" ("Jean-Christophe", 1904-1912). Задум роману виникнув ще в 90-х pp. XIX ст. Згодом Роллан згадував, що у нього було бажання написати "музичний роман". Він хотів не аналізувати почуття, а безпосередньо "викликати" його у читача — так, як це робить музика. Прагнення передати динаміку почуття визначило жанрову специфіку "Жан-Крістофа". Роман руйнує традиційні для XIX ст. принципи романної форми. Це "роман-потік", роман-симфонія, де кожна з трьох частин має свою тональність, свій ритм. Численні вставні епізоди і ліричні відступи створюють атмосферу схвильованості й емоційної піднесеності. Л. Арагон назвав "Жан-Крістоф" "романом про ідеї". Справді, Роллан так само, як і інший фундатор жанру "роману-потоку" М. Пруст. створює варіант інтелектуального роману, у якому боротьба характерів розкривається передусім як боротьба ідей. Основою роману слугують кілька постійних мотивів та етичних постулатів: відродження через смерть, поразка у перемозі і перемога у поразці.
В образі геніального музиканта, німця Жан-Крістофа Роллан втілює мрію про героя, про "сучасного Бетховена". Події духовної біографії Жан-Крістофа — підґрунтя розгортання сюжету. Повставши проти деспотизму німецьких можновладців, проти насильства, Крістоф утікає до Франції. Знайомство героя з великим світом європейської культури і політики розчаровує його. Французьку культура він сприймає як "ярмарок на майдані", де все купується і продається. Книга "Ярмарок на майдані" ("La Foire sur la place") свідчила про посилення гостроти соціального аналізу в творчості Роллана і про його сатиричний хист.
У "Жан-Крістофі" розповідь про події внутрішнього життя героя поєднується з відтворенням широкої соціальної і культурної панорами європейського життя на початку XX ст. Крістоф, зазнавши численних випробувань, врешті-решт, усвідомлює, що свобода лише для себе самого є обмеженою. Прагнучи до повноти духовної індивідуальної свободи, гине його друг, француз Олів'є, гине безглуздо і випадково, залишаючись одинаком. У фіналі роману Жан-Крістоф втрачає свій бунтівний запал, але зберігає вірність собі, свою творчу неповторність. Обов'язок митця він вбачає утому, щоби залишатися вірним своїм природі та талантові. У цьому для Роллана полягає запорука безсмертя генія. Ідея безсмертя виражена у символічній фінальній картині, у якій Крістоф-Христофор переносить через бурхливий потік немовля — Майбутній день.
У "Жан-Крістофі" Роллан не зумів поєднати мрію і дію в реальній дійсності. Пошук методів такого поєднання триває у повісті "Кола Брюньйон" ("Colas Breugnon", 1918), найжиттєстверднішому творі Роллана довоєнного періоду. Сам письменник вважав цю повість певним перепочинком після велетенської фрески "Жан-Крістофа ".
Дія повісті розгортається в Бургундії, у містечку Кламсі, де народився і сам Роллан. Час дії — улюблена ролланівська епоха Відродження. Головний герой — різьбяр-тесля Кола Брюньйон, чоловік веселої вдачі, кмітливий, життєрадісний і талановитий. Кола — уособлення найкращих рис національного характеру французів. Провідною темою твору є тема творчості, але Роллан розуміє її широко, не лише як фахову діяльність, а й як творче ставлення до життя. Кола Брюньйон — справжній художник і творець не тільки тому, що він талановитий скульптор; головним у його характері є те, що він не може жити без праці, не приносячи радості людям. Поетика "Кола Брюньйона" відрізняється від стилю "Жан-Крістофа" з його витонченим психологізмом та інтелектуалізмом. У повісті панує стихія живої розмовної мови, колоритної і жвавої. Роллан вдається до фольклорної стилізації, до ритмізованої прози.
Перша світова війна розпочала новий період у творчості Роллана. Він брав активну участь у су-спільно-політичній діяльності, виступав з антимілітаристських позицій, став одним із найавторитетніших громадських діячів Європи. У 1915 р. вийшов збірник його антивоєнних статей "Над сутичкою" ("Au-dessus de la melee"), а наступного року письменник став лауреатом Нобелівської премії — "за піднесений ідеалізм його літературних творів, а також за щиру симпатію та любов, з якою письменник створює різні людські типи".
У 1919 р. побачила світ книга "Предтечі" "Les Precurseurs"), яка набула гучного розголосу у середовищі європейської інтелігенції. Обидві книги свідчать про еволюцію поглядів Роллана на сутність війни. Якщо у збірнику "Над сутичкою" Роллан вважає, що війна є наслідком ідейних протиріч, шовіністичної пропаганди, то в "Предтечах" він уже веде мову про справжні причини кривавої світової різанини. Головною причиною стають гроші, матеріальні інтереси тих, хто наживається на війнах.
Фарс "Лілюлі" ("Liluli", 1919) — гострий памфлет, спрямований не стільки проти війни, скільки проти соціальної брехні взагалі, яких би форм вона не набувала: ілюзорної свободи, облудного права, лицемірства тощо. У повісті "П'єр іЛюс" ("Pierre et Luce", 1920) йдеться про трагічну історію двох людей, котрі зустрілися і покохали одне одного в дні війни. Спроба сховатися від жахіть війни в ідилії любовних побачень виявилася невдалою. Закохані гинуть під уламками храму, зруйнованого німецькою авіацією. У романі "Клерамбо" ("Clerambault", 1920) відтворена атмосфера перших місяців війни, описана шовіністична вакханалія у Франції. Герой твору — поет Аженор Клерамбо з ентузіазмом зустрічає початок війни. Але після втрати сина, котрий добровільно вирушив на фронт, Клерамбо засуджує війну.
Улітку 1919 р. письменник опублікував "Декларацію незалежності духу" ("Declaration d'Independance d'Esprit"), програмну статтю, у якій Роллан звернувся до європейської інтелігенції із закликом до об'єднання і спільного захисту духовної свободи.
Навесні 1921 p. Роллан разом з батьком і сестрою переїхав у Швейцарію, купив будинок у Вільньові, де напружено працював, приймав численних відвідувачів, відповідав на силу-силенну листів. Коли дозволяло здоров'я, Роллан вирушав у закордонні мандри: у 1923 р. відвідав Лондон і Зальцбург, у 1924 р. — Відень і Прагу, 1925 р. побував у Німеччині.
На початку 20-х pp. письменник прагнув знайти відповідь на питання, як узгодити задекларовану ним відмову від насильства з необхідністю змінити існуючі суспільні порядки. Саме відмінності у поглядах на цю проблему стали причиною розбіжностей між Ролланом і А. Барбюсом, чільним діячем групи "Клярте", до якої належали інтелектуали, переконані в тому, що єдиним засобом досягнення принципів справедливості, миру і свободи є революція. Роллан відмовився приєднатися до цієї групи. Вітаючи російську революцію, письменник усе ж побоювався її можливих наслідків і крайнощів. Інформація, що надходила з Росії, не дуже тішила Роллана. Він рішуче заперечував принцип "мета виправдовує засоби". У 20-х pp. P. найбільше імпонував толстовський принцип непротивлення злу насильством. Письменник співчував визвольній боротьбі індійського народу проти англійського панування. Йому була близькою думка М. Ганді про необхідність здобуття незалежності мирними, ненасильницькими методами.
У пошуках світогляду, який слугував би керівництвом до дії, Роллан вдався до вивчення політичної та релігійно-філософської думки Індії. Результатом цих студій стали книги "Махатма Ґанді" ("Mahatma Gandi", 1923), "Життя Рамак-рішни"(1929), "Життя Вівекананди" ("La Vie de Vivekananda", 1930), у яких Роллан виклав і дослідив ідеї індійських містиків. Незважаючи на інформацію про терор і репресії у Росії, Роллан у своїх виступах завжди підтримував радянську державу. Про це, зокрема, свідчать його статті "На смерть Леніна" ("Sur la more de Lenine", 1924), "Лист до редакції "Лібертер" про репресії в Росії" ("Lettre au "Libertaire" sur la repression en Russie", 1927), "Відповідь К. Бальмонтові та І. Буніну" ("Reponse a C. Balmont et а І. Bounine", 1928). Роллан був переконаний утому, що, незважаючи на помилки, прорахунки і навіть злочини, російська революція є "грандіозним соціальним зусиллям, найпотужнішим і найпліднішим у сучасній Європі". У статті "Прощання з минулим" ("Adieu au passe", 1931) відобразилися зміни, яких зазнали погляди Роллана. Письменник збайдужів до своєї концепції "незалежності духу" і визнав історичне значення російської революції.
Найпомітнішим художнім твором Роллана повоєнного періоду став роман "Зачарована душа" ("L'Ameenchantee", 1922—1933). Героїня роману Аннета Рів'єр, котра, за висловом Роллана, "як і Жан-Крістоф, хоча й у зовсім іншому плані, належить до великої когорти творчих натур", не наділена геніальністю Жан-Крістофа, вона не митець. Але творчий характер її натури виявляється у праці, в умінні пожвавити ініціативою будь-яку справу.
Від проблем естетичних Роллан переходить до соціальних. Аннета — новий тип жінки, яка захищає своє право на незалежність, самостійну працю і людську гідність. Втративши батька, відчувши гіркоту розчарування в коханні, залишившись без копійки, Аннета відкриває для себе світ, пізнає життя, зазнає багатьох випробувань, зберігаючи при цьому силу духу і світлий розум. У фіналі роману, втративши свого сина Марка, вбитого італійським фашистом, Аннета переживає духовний злам і приєднується до активної соціальної діяльності.
Провідною темою роману стала тема долі французької інтелігенції у період від середини 90-х pp. XIX ст. до 30-х pp. XX ст. "Зачарована душа" — один із перших антифашистських романів XX ст. У цьому творі Роллан знаходить відповідь на питання про поєднання мрії і дії. Запорукою досягнення такої єдності стає відмова від індивідуалістичної обмеженості, здатність вступити у боротьбу за ідеали справедливості.