Так створювалася можливість уявного розширення простору п'єси: формально перед нами тільки ті, хто знаходиться на сцені, а насправді — фактично все місто.
Зі сторони ситуації п'єси узагальненість досягалася тим, що в житті міста було вибрано надзвичайний момент: очікування та прийом ревізора (гаданого), такий момент, який дійсно водномить розкрив усі потаємні помисли та душевні устремління персонажів, усі рушії життя міста.
Другим відступом Гоголя від сучасної йому театральної традиції був тип Хлестакова як головного героя п'єси. Натомість звичного крутія чи шахрая, котрий веде продуману інтригу, у центрі комедійної дії опинився нікчемний чоловічок, котрий не ставив перед собою усвідомленої мети — обдурити чиновників та інших жителів міста, але через збіг обставин і цілком природну психологічну реакцію та поведінку всіх осіб опинився у становищі "переможця". Характер Хлестакова, котрий до самозабуття удається у власну брехню, діє імпульсивно і "раптом", котрий завжди відкритий для чужих впливів, — цей характер став гоголівським відкриттям світового масштабу.
Інші комедії Гоголя, поступаючись "Ревізору" у широті та синтетичності, розвивали і певною мірою поглиблювали його гротескову основу. В "Одруженні" ("Женитьба", 1840) це досягалося тонким переакцентуванням традиційної пари: "нерішучого" жениха та підприємливого, наполегливого помічника (друга, слуги і т.д.). Роль першого виконує Підколесін, другого — Кочкарьов, але якщо жених нерішучий при своїй кревній зацікавленості в одруженні, то сват наполегливий за відсутності реального інтересу. Як результат, натомість сподіваного фіналу — одруження — комедія закінчується нічим: справа розладналася і до того ж таким незвичайним, непередбачуваним способом (втеча жениха через вікно), що повернення навряд чи можливе. Це спільна риса драматургії Гоголя, яка стосується не лише "Ревізора "та "Одруження", а й "Гравців" ("Игроки") із "ошуканим ошуканцем" у фіналі — Ухарєвим.
Восени 1835 р. Гоголь взявся до написання "Мертвих душ" ("Мёртвые души"), сюжет яких йому також підказав Пушкін. Після від'їзду письменника за кордон (у червні 1836 p.), прискореного глибокими переживаннями у зв'язку із прем'єрою "Ревізора "і бажанням "розвіяти свою нудьгу, глибоко обміркувати свої обов'язки авторські", робота над новим твором стає головною справою письменника. Гоголь зупинявся у Баден-Бадені, Женеві, Відні, Парижі (де отримав звістку про загибель О. Пушкіна) та інших містах. У березні 1837 р. письменник уперше приїхав у Рим, де зустрівся з колонією російських художників і де написав частину "Мертвих душ". Водночас Гоголь створив ряд інших творів, зокрема повість "Рим" ("Рим", опубл. в 1842 р.). У 1839-1840 pp. Гоголь приїхав у Росію (Москва, Петербург) і читав друзям глави "Мертвих душ"; наприкінці 1841 — 1-ій пол. 1842 p. письменник знову на батьківщині, заклопотаний друком першого тому (вийшов у травні 1842 p.); трохи пізніше, у 1842 — поч. 1843 p., були опубліковані "Твори Миколи Гоголя" в 4 т.
Узагальнення, до якого завжди тяжіла гоголівська художня думка, отримало у "Мертвих душах" нову форму. "Мені хочеться в цьому романі показати хоча б з однієї сторони всю Русь" (з листа до О.Пушкіна від 7.10.1835 p.). Жанрове означення "поема" повинно було відокремити новий твір від великого масиву російської прози — від романів історичних, описово-звичаєвих, сатиричних і т.д. У цих романах Гоголя не влаштовували дрібнотематичність сатири, наївне моралізування, врівноваження негативних персонажів позитивними. Але водночас означення "поема" відокремлювало твір і від західного європейського роману (О. де Бальзак, Ч.Діккенс та ін.), долі яких загалом були знайомі авторові "Мертвих душ".
Зрозуміло, у гоголівської поеми та західноєвропейського реалістичного роману на ранній його стадії достатньо багато спільного — у деталізації побуту, обстановки, одягу, в характерності психологічного малюнку, у зорієнтованості на аморальну та злочинну тему (пор. аферу Чичикова та злочини і шахрайство персонажів О. де Бальзака, Ч. Діккенса, В. Теккерея) і т.д. Але відмінність полягала в якійсь монументальній панорамності "Мертвих душ" — лінійній побудові, з допомогою наскрізного героя, у послідовній демонстрації цього цілого, спочатку з однієї, а потім і з іншої сторони.
Відкрита описова перспектива старого роману з нанизуванням безкінечної кількості епізодів, з їхнім відносно неміцним зовнішнім зв'язком Гоголю видавалася недостатньою. Звідси, з однієї сторони, привнесення в епічний потік драматичних принципів з "обдуманою зав'язкою", кульмінацією, розв'язкою, з групуванням персонажів навколо однієї центральної події — афери Чичикова (саме так побудований перший том). А з другої — пошуки позасюжетного, символічно-асоціативного та філософського принципів, з-поміж яких, звичайно, найголовніший принцип пов'язаний із антитезою: "мертва" і "жива" душа.
"Мертві душі" — це поняття через те так різноманітно відбивається в поемі, постійно переходячи із однієї змістової площини в іншу (мертві душі — як померлі кріпаки і як давно омертвілі поміщики та чиновники), зі сфери сюжету у сферу стилю (купівля мертвих душ і мертвотність як характерологічна ознака живого), нарешті, зі сфери прямої семантики у переносну та символічну, що з ним, із цим поняттям, пов'язана концепція цілого.
З червня 1842 р. Гоголь знову живе за кордоном (у Франції, Німеччині, Австро-Угорщині, але найбільше в Італії: в Римі, Неаполі та ін. містах), продовжуючи роботу над другим томом "Мертвих душ" (розпочатим, імовірно, ще в 1840 p.). У 1-ій пол. 1845 p. різко погіршилося самопочуття Гоголя, який був ослаблений напруженою і, як йому видавалось, недостатньо ефективною працею. Влітку цього ж року письменник спалив рукопис другого тому, з тим щоб розпочати роботу знову. У грудні 1847 p., перебуваючи в Неаполі, Гоголь важко пережив звістку про смерть М. Язикова, котрий став одним із його найближчих друзів (вони познайомилися ще у 1839 р. в Ганау).
У 1847 р. Гоголь видав "Вибрані місця з листування з друзями" ("Выбранные места из переписки с друзьями"). Книга виконувала двоїсту функцію — і пояснення, чому до цього часу не написаний другий том, і певної його компенсації: Гоголь переходив до декларативно-публіцистичного викладу своїх головних ідей. Книга відобразила болісні душевні процеси, які виснажили та знесилили письменника, і перш за все його сумнів у дієвості, навчальній функції художньої літератури. Цей сумнів поставив Гоголя на межу зречення від його попередніх творів, оскільки вони, на його думку, не відповідали завданням прямої моральної дидактики. Водночас книга об'єктивно відображала і загальну кризу в країні, і загальноєвропейську та світову кризу, яку Гоголь порівняв із землетрусом. У пошуках виходу він конструює ідеальну програму виконання свого обов'язку всіма "станами" та "чинами", від селянина до найбільших чиновників і царя. Гоголь глибоко усвідомлював життєстійкість людського зла, розумів, що жодний суспільний прогрес не буде міцним без морального виховання і перевиховання кожного, — і в цьому була сильна сторона книги. Проте спроба Гоголя обмежитися лише проблемою індивідуального та загального життєустрою була нереальною. Вихід друком "Вибраних місць... "викликав справжню критичну бурю. Різкій і принциповій критиці — з позицій західництва та просвітництва — піддав книгу В. Бєлінський у рецензії й, особливо, в листі до Гоголя від 15.07.1847 р. У листі-відповіді Гоголь, частково визнаючи невдачу своєї книги, зі свого боку дорікав критикові в однобічності та непримиренності до чужої думки, в ігноруванні релігійно-моральної проблематики.
У квітні 1848 р. після подорожі в Єрусалим, до Гробу Господнього, Гоголь остаточно повернувся на батьківщину; мешкав у Василівці, Одесі, Петербурзі, але найбільше у Москві, продовжуючи роботу над другим томом поеми. Праця просувалася надзвичайно повільно і потребувала від автора величезної напруги моральних і фізичних сил.
У червні 1850 р., у червні та вересні 1851 р. Гоголь відвідав Оптину Пустинь, де зустрічався з архімандритом Мойсеєм та ін.У цей час Гоголь закінчив роботу над "Роздумами про Божественну літургію" ("Размышления над Божественной литургией", опубл. посмертно). Інші релігійні трактати письменника також були опубліковані посмертно: "Про любов до Бога та самовиховання", "Про ті душевні схильності і недоліки наші, які бентежать нас і заважають нам перебувати у спокійному стані".
Наприкінці січня 1852 р. проявилися ознаки нової душевної кризи. Гоголя мучило передчуття близької смерті, у нього побільшало сумнівів у добродійності своєї письменницької праці та в успішному написанні поеми. Наприкінці січня — початку лютого він зустрівся з ржевським протоієреєм Матвієм Константиновським, котрий приїхав у Москву; зміст їхніх розмов залишився у таємниці, проте є вказівка на те, що М. Константиновський радив знищити частину глав поеми, мотивуючи цей крок їхньою неточністю та шкідливим впливом, який вони справлятимуть. Гоголь, зі свого боку, міг перетлумачити його реакцію в тому сенсі, що другий том виявився непереконливим, тобто художньо недосконалим. 7 лютого Гоголь висповідався і причастився, а в ніч з 11 на 12 спалив чистовий рукопис другого тому (збереглися частково лише п'ять глав, які стосуються різних чорнових редакцій; опубл. у 1855 p.). 21 лютого вранці Гоголь помер у своїй останній квартирі, в будинку Тализіна на Нікітському бульварі.
Смерть Гоголя спричинила глибоке потрясіння. Тисячі людей брали участь у похоронній процесії; від університетської церкви, де відбувалася похоронна відправа, до місця поховання у Свято-Даниловім монастирі труну несли на руках професори та студенти університету. Після революції 1917 р. останки Г. були перенесені на Новодівиче кладовище.
Гоголь справив винятково сильний вплив на весь подальший розвиток російської літератури, причому характер цього впливу та його розуміння з плином часу все більше поглиблювалися, Для безпосередніх продовжувачів Гоголя — представників "натуральної школи" домінуюче значення мали антиромантичні тенденції його поетики: розкриття вульгарності життя; зняття будь-яких заборон на тему, матеріал і т.