Такі сцени, як знищення автомашин — символу нелюдської цивілізації, або боротьба пацифістів проти війни та насильства, яка обертається втіленням прихованої жаги руйнувати та вбивати. Щоби подолати інстинкти степового вовка, треба виховати в собі позитивне ставлення до нового світу з його технікою і масовою культурою. Галлер заперечує революційний шлях розвитку, американські капіталісти й більшовики для нього однаково — представники тоталітаризму, насильницького перетворення світу й людської особистості. І це, безумовно, власні думки самого письменника.
Слідом ідуть інші притчеподібні сцени, які нагадують маленькі драматичні п'єски та розкривають різні елементи внутрішнього світу, підсвідомості Галлера. Усе загалом схоже на сеанс психоаналізу. Як найважливіша позитивна постать "магічного театру" виступає Моцарт, якого фантазія Галлера повертає до життя і робить співрозмовником героя. Кінець роману залишає перспективу. Головний його персонаж багато пережив, подолав певною мірою свою роздвоєність, свою "шизофренію", але йому до духовної гармонії ще треба пройти довгий шлях.
Якщо "Степовий вовк "показує роздвоєння душі нещасної, близької до загибелі сучасної людини, то найвідоміший твір Гессе — його великий роман "Гра в бісер" —є блискучою спробою вибудувати справжню утопію світлого майбутнього культури та її творців. Пошуки гармонійної єдності, віри, що світ, врешті-решт, приведе добро і зло, світле і темне до спільного звучання, було представлене особливо наочно і в романі "Нарцис і Гольдмунд" (1930). Головні постаті твору є яскравими антагоністами, але шляхом досвіду, пригод, пристрастей і духовних переживань вони знаходять взаєморозуміння.
"Гра в бісер" була завершена й надрукована в роки Другої світової війни. Але марно шукати в романі прямий відгомін подій, які схвилювали весь світ. Усе, що відбувається в ньому, дуже віддалене в часі від бурхливої та кривавої сучасної історії, винесене в майбутнє, десь на два-три століття вперед. Територія, де все відбувається, це фантастична країна інтелектуальної еліти — Касталія. Ця країна перебуває у світі, де все не таке, як в утопічній Касталії. Вона — своєрідний острів, оточений з усіх боків океаном реальності. У державі духу, культури, мистецтв обранці — члени ордену — займаються тим, що зберігають, охороняють плоди людського генія, культурні надбання людства. Вони не створюють нічого нового, тому що нове в царині культури, духовної діяльності знищує, руйнує, заступає старе. Колись у Касталії була винайдена гра зі скляними кульками ("гра в бісер"), яка стає все складнішою. Символіка гри в бісер, що викликала багато спроб тлумачення, розшифровується по-різному. Найпростіше пояснення — ця символіка є образним втіленням наукових теорій у сфері етики та естетики, чистого мистецтва — мистецтва заради мистецтва, абстрактного мислення тощо. Але гру в бісер не можна розуміти буквально, спрощено. Це радше творчі експерименти з чудовими, довершеними скарбами людського духу, творення комбінацій, асоціацій, порівнянь тощо з них і на їхній основі. "Належати до Касталії" означає звільнитися від звичного людського життя. Відмовитися від сім'ї, кохання, дітей, індивідуального існування, отже — розчинитися цілком в ордені, служити йому. Навіть індивідуальна мистецька творчість заборонена в Касталії. Головним героєм є Магістр Гри, член Ордену Гравців у бісер Йозеф Кнехт. У романі викладено три варіанти його життєпису, які відбуваються в різні проміжки часу. Це сміливе узагальнення долі творчої людини, яка незалежно від історичних і соціальних обставин розвивається в певному напрямку. Кнехта відібрали, як і інших юних кастальців, поміж здібних дітей за межами Касталії (її ж бо жителі бездітні). При цьому його походження, соціальний статус у світі, звідки він прибув, не мають жодного значення. Він зростав духовно й нарешті досягнув найвищого чину в Ордені — Магістра Гри. Та він невдоволений своїм життям і творчістю, тому залишає Касталію, аби поза межами Ордену розпочати нове життя. Він хоче виховати сина свого друга та філософського антипода Пінко Десіньорі — малого Фіто Десіньорі, передати йому свої знання і мудрість.
Але незабаром після своєї втечі з Касталії Кнехт утопився в гірському озері, змагаючись у плаванні зі своїм учнем. На це змагання його намовив саме малий Фіто. Випадкова безглузда смерть, яка знищує таке цінне життя? Проте Йозеф Кнехт не зазнає в смерті поразки, а залишається переможцем, звичайно, у більш глибокому розумінні.
Структура роману також винятково складна. У ньому перетинаються форми, характерні для різних романних жанрів. Ми знайдемо в ньому історію світу на час виникнення Касталії, іронічно змальовану в памфлетному ключі, самий розвиток країни викладається в науково-пародійному стилі. У книзі є вірші, вплетені в прозаїчний текст (і це зроблено вельми органічно), крім того, в ньому природно співіснують вставні новели, легенди, життя святих, філософські дискусії, головні елементи традиційного роману виховання, ліричні сторінки й текстові фрагменти, побудовані в музичному ключі тощо. Та незважаючи на цю складну суміш, ціле є гармонійним і гомогенним на свій оригінальний кшталт. Архаїчне та модерне, абстрактне та реальне, живе, серйозність і дотепна іронія, лірика та публіцистика створюють загальну чудову і таємничу основу цієї подекуди химерної модерністської прози.
"Гра в бісер" є найвищим досягненням у творчості Гессе. Це, по суті, його "калиновий міст" як романіста та великого утопіста. Все, що він написав пізніше, не йде у порівняння з цим твором. Після завершення "Гри в бісер "Герман Гессе прожив ще майже двадцять років. Публікував вірші і коротку прозу, статті та спогади. Він жив у Монтаньйолі в будинку, який прихильник таланту письменника віддав у його розпорядження. Щодня старий чоловік працював у своєму невеличкому садку, і його худа постать і вічний солом'яний бриль з широкими крисами були відомі багатьом. У хвилини відпочинку він любив складати маленькі купки із сухої трави, соломинок і вирваного бур'яну, підпалював їх і спостерігав за крихітним багаттям. Цю ідилію порушували численні відвідувачі, які хотіли порозмовляти з великим мудрим письменником. Він аж ніяк не був мізантропом, але не любив пустих балачок та цікавих поглядів, і пояснював нав'язливим гостям, навіть у письмовій формі, як йому набридли ці відвідини. Але світова слава накладає свої обов'язки. Були в нього й дуже милі йому друзі, як, наприклад, Т. Манн, з якими він міг говорити і мовчати годинами.
Смерть Гессе була легкою, якою і має бути смерть праведника. Він помер уві сні. Увечері свого останнього дня він поклав на ліжко своєї другої дружини Нінон Долбін, з якою прожив останні дев'ятнадцять років у любові та злагоді, аркушик паперу з віршем:
Рвано надломлена гілкаРік за роком під вітромСухо рипить свою пісню,Без кори і без листя,Гола, блякла, зморенаНадто тривалим життям,Надто тривалим вмиранням.Жорстко, цупко звучить її спів,
Вперто звучить і боязко разомЩе одне літо,Ще одну зиму.(З книги "Пізні вірші")Українською мовою окремі твори Гессе переклали Є. Попович, Л. Костенко, Л. Череватенко, П. Тимочко.
К. Шахова