запропонували поети парнаської школи. Ці поети вважали, що мистецтво є самоцінним явищем, яке не повинно відображати дійсність. З цього приводу Жорж Санд 1851 р. писала у передмові до видання своїх творів: "Мистецтво для мистецтва — порожній звук, цілком фальшиве поняття, і даремно змарнували стільки часу, намагаючись його осмислити; адже, правду кажучи, неможливо віднайти смисл там, де його немає".
Свої мемуари "Історія мого життя" ("Histoire de ma vie", 1854-1855) Жорж Санд водночас розглядала як виклад естетики романтизму. Наріжним каменем концепції Жорж Санд є думка про поступ людського духу і важливість тієї ролі, яку відіграє у цьому процесі мистецтво. Повернувшись у своїй творчості до психологічного роману, письменниця в "Історії мого життя" знову обґрунтовує канони цього жанру.
Зберігаючи упродовж всього життя романтичні переконання, Ж. С. тісно приятелювала з провідником реалістичного напрямку у літературі другої половини XIX ст. Ґюставом Флобером. У статті "Виховання почуттів" Ґюстава Флобера"(1869) вона називає письменника-реаліста "великим письменником", дуже високо поцінувавши його роман. У листах до Г. Флобера С. захищає право письменника на активну позицію у романі, необхідність звернення до широкої читацької публіки. Романтичний погляд на людину вона зберігала до останніх днів свого життя: "Я вважаю мистецтво, особливе мистецтво розповіді, цінним лише тоді, коли воно показує характери, що перебувають у протистоянні; але я хочу бачити у їхній боротьбі перемогу добра, хоч і доводиться визнати, що чесну людину може розчавити зовнішній світ, але це не повинно ані заплямувати її, ані принизити, і нехай вона зійде на вогнище з усвідомленням того, що вона щасливіша від своїх катів" (лист до Флобера від 12 січня 1876 p.).
В. Луков