лише починаємо той еволюційний шлях, який марсіани вже пройшли". Чи підкоряться люди цій жорстокій силі механізованих загарбників? Фантастичні, зловісні образи марсіан постають на тлі буденного життя.
Принцип поєднання фантастики з побутовими реаліями Веллс використав і у романі "Невидимець", у якому розповів трагічну історію вченого Гріффіна. Після багатьох років наукових досліджень Гріффін відкрив секрет перетворення людини у "невидимця". Свій винахід він випробовує на собі. Ставши невидимим, герой отримує величезну владу над людьми. Але Гріффін — переконаний індивідуаліст і таємницю свого відкриття намагається використати винятково для задоволення власних інтересів. Він самотній, і в скрутну хвилину йому немає на кого покластися. Веллс спонукає замислитися над причинами, які породили холодний егоїзм у душі талановитої людини та блискучого вченого. Таким його зробили умови життя, середовище, яке оточувало Гріффіна. Вічна гонитва за грошима, брак уваги та допомоги, перебування серед людей, котрі живуть за законом "людина людині — вовк", — усе це сприяло розвитку індивідуалізму, перетворенню Гріффіна на злочинця. Але водночас він — жертва обмежених і злісних обивателів, які цькують і переслідують ученого. Гріффін почувається загнаним звіром. Він як учений, так само, як і його відкриття, нікого не обходять. У ньому вбачають небезпечного порушника спокою, його бояться і вбивають. Проти Гріффіна повстає жорстока і тупа сила натовпу, який, зрештою, знищує його.
Веллс розмірковує над долями людства, надаючи важливого значення моральному аспектові розв'язання порушених проблем.У романі "Перші люди на Місяці "йдеться про політ на Місяць жителів Землі — дослідника Кейвора і письменника Бедфорда, котрий виступає в ролі оповідача. Кейвор розмірковує над створенням речовини, "непроникної для всіх форм променевої енергії" і завдяки цій властивості "здатної перепиняти впливи притягання". Така речовина зможе захистити від сил тяжіння Землі та Сонця. Кейвор добуває цю речовину, так званий "кейворит". Двоє землян злітають у небо і рухаються "так швидко, наче снаряд, випущений у безмежний космічний простір". Перед ними відкриваються нові світи, вони пристосовуються до невагомості. Ось вони сходять на поверхню Місяця, і в голові Бедфорда народжуються думки і виникають плани: "Яка чудо-ва колонія для нашого надлишкового населення!", "Ми повинні анексувати Місяць без будь-яких вагань!" Він мріє про створення акціонерного товариства "Бедфорд і компанія". Натомість Кейвора непокоїть зовсім інше: "Уряди й держави, потрапивши сюди, воюватимуть за панування над місячними територіями... Це посилить озброєння і створить новий прецедент для війн. Якщо я розкрию мою таємницю, ця планета... незабаром буде вкрита трупами". Кейвор не хоче, щоб його відкриття було використане з військовою метою. Він вважає, що люди ще не стали достатньо мудрими для того, щоб раціонально розпоряджатися місячними багатствами. "Навіщо їм нова планета? Що зробили вони зі своєю власною планетою? Поле вічної битви, арену вічної глупоти... Ні, наука й так уже надто багато накоїла, куючи зброю для безумців". Герой Веллса, як і сам письменник, передбачає можливість використання наукових відкриттів з антигуманною метою і вважає за необхідне запобігти виникненню війн, у том> числі й космічних.
У романі "Їжа богів" йдеться про винайдення особливої субстанції, яка сприяє швидкому росту живих організмів, перетворюючи людей у гігантів. Автор одразу ж порушує питання про долю такого відкриття. Як складатимуться стосунки новонароджених гігантів — Дітей їжі — із суспільством? "Ми з'явилися надто рано... світ був зовсім не готовий до нашого виникнення і навіть до появи менш значних гігантів, яких породила їжа", — каже вчений Редвуд. Діти-гіганти опиняються в трагічній ситуації, хоча вони й "відчувають у собі безмежну силу для великих справ". Наукове досягнення призводите до лиха. Веллс виявляє антагонізм, нездоланну суперечність між ідеями та існуючим у суспільстві порядком, або, як він визначає це у "Новому Мак'явеллі", "між ідеями і сваволею".
Ми звикли сприймати Веллса як майстра фантастики. Проте його творчість не обмежується лише цим аспектом. У "Передмові", написаній 1908 року до першого російського видання його творів, письменник зазначив, що науково-фантастичні романи були необхідними для нього як певний етап, подолавши який, він зміг звернутися до написання творів про своїх сучасників та до проблем, що постають перед звичайними людьми у їхньому повсякденному житті. І якщо у фантастичних романах об'єктом його спостереження є ціла планета, Всесвіт, то у "побутових" творах він ретельно аналізує буденне життя людей, спонукаючи своїх героїв і читачів до усвідомлення необхідності вирватися з пастки жалюгідного животіння.
Одноманітно минає життя учня мануфактурної крамниці Артура Кіппса ("Кіппс "). Безрадісне дитинство, недолуга освіта, прилавок крамниці. "Туманне невдоволення життям зряди-годи піднімалося з дна його душі і скаламучувало її... Він відчував, що є щось, є в житті якісь важливі речі, яких він позбавлений... Він почав невиразно розуміти, що з ним сталося, — його захопили триби і коліщата Роздрібної Торгівлі, і вирватися з лабет цієї тупої, нездоланної машини йому не до снаги". Кіппс не вирвався. Справжнє життя минуло десь осторонь, хоча, з обивательської точки зору, Кіппсові, зрештою, поталанило: він придбав власний будинок, одружився, відкрив книгарню.
Проблемам жіночої емансипації присвячені романи "Анна-Вероніка" і "Дружина сера Айзека Гармена". У цих творах йдеться про права і роль жінки у житті суспільства та про кохання. Аж ніяк не належачи до прихильників феміністського руху, що був доволі активним в Англії на зламі XIX—XX століть, і змальовуючи його учасниць у відверто сатиричному плані, Веллс, утім, завше з пильною увагою ставився до проблеми спільного становища жіноцтва, до проблеми взаємин між статями. Не ідеалізуючи людей, письменник намагався сприяти встановленню гармонійних і природних стосунків між ними. З романі "У час комети" (1906) він писав: "Ми зовсім не хочемо знищити кохання, але ми прагнемо звільнити його від усіх нашарувань, від гордині та підозріливості, від корисливості та духуу суперництва, так щоб можна було думати про кохання як про сильне, променисте і непереможне почуття". Серед англійських романістів XX ст. Веллс першим написав про взаємини чоловіків та жінок настільки щиро та відверто.
Поява роману "Анна-Вероніка", героїня якого сміливо захищає своє право на освіту та незалежність, право самостійно визначати свою долю свого обранця, викликала бурхливу реакцію читачів і критиків. Позицію героїні Веллса в Англії початку століття сприйняли як зухвалу витівку супроти встановлених правил і моральних норм. У бібліотеках читачкам відмовлялися видавати роман Веллса, священики в недільних проповідях називали твір аморальним. Проте свою роль ця книга відіграла, розширивши коло вільномислячих жінок не лише в літературі, а й у житті. Власне, письменник саме цього й прагнув. "Я хочу бути Людиною", — каже героїня Веллса. І її бажання поділяли чимало сучасниць письменника. У конфлікт зі своїм оточенням вступає й Елла Гармен ("Дружина сера Айзека Гармена"). Історію її перетворення з покірної, затурканої істоти в жінку, яка усвідомила себе Людиною, Веллс розповідає, критикуючи існуючу інституцію шлюбу та пов'язані з нею закони.
Велике значення для Веллса мали національні традиції англійської реалістичної літератури, насамперед сатира Дж. Свіфта, Ч. Діккенса і В. Теккерея. Талантом цих письменників він захоплювався протягом усього свого життя, навчаючись у них майстерності романіста. "Яка голова цей Діккенс!.. Типи, характери — усі ці міхурі, поліпи та інші. Ніхто з ним не зрівняється. Як він усе це вивернув перед читачем!.. Як Шекспір. Як справжній англієць. Як Достоєвський... або Бальзак", — писав Веллс, захоплюючись романом "Холодний дім". Веллс близький Діккенсові своєю увагою до долі людини, до соціальних проблем. Як і Діккенс, він використовує прийом гротеску, підкреслює ексцентричні риси у поведінці та зовнішності героїв.
Ще роблячи перші кроки у літературі, Веллс писав про соціальну значущість мистецтва. З цього погляду значний інтерес становлять його статті про літературу, листування з письменниками Д.Гіссінгом, Г.Джеймсом, А.Беннетом. Веллс виступав проти крайнощів натуралізму, естетизму, наголошував на своїй відданості реалістичній традиції. Найповніше своє естетичне кредо і свою концепцію роману Веллс виклав у програмній статті "Сучасний роман" ("Contemporary Novel", 1911): "Я вважаю роман справді значним і необхідним явищем у складній системі невгамовних пошуків, що зветься сучасною цивілізацією". Завдання роману письменник розумів дуже широко. Роман віддзеркалює життя суспільства у різноманітних формах його виявлення, сприяє формуванню моралі та ідейних переконань сучасників, допомагає у перетворенні суспільства. Веллс наділяє роман не лише критичними, а й конструктивними функціями, рішуче відкидаючи уявлення про роман як "розважальне чтиво". Головне завдання роману він вбачав у тому, щоб допомогти людям зрозуміти і змінити життя. Своєрідність сучасного роману, на думку Веллса, полягає у відмові від усталених канонів: "Я за повну свободу розвитку його форми і устремлінь!" Але одну умову він вважає абсолютно необхідною: правдиве зображення життя. Стаття "Сучасний роман" — підсумок творчих пошуків письменника протягом довоєнного періоду його діяльності. Зрештою, він і надалі дотримувався сформульованих у цій статті принципів.
Невід'ємною особливістю творів Веллса є публіцистичний елемент. Будучи противником безпристрасної відповідальності, він і сам постійно втручався у боротьбу ідей та думок, що велася на сторінках його романів. Така позиція письменника призвела до створення форм роману-диспуту, роману-дискусії.
У роки Першої світової війни Веллс написав автобіографічний за своїм характером роман "Містер Брітлінґ п'є чашу до дна" ("Mr. Britling Sees it Through", 1916), який досить прихильно зустріли читачі. Сам письменник назвав цю книжку історією власної свідомості.