Власне, два поняття честі визначають розвиток конфлікту. Обидва поняття втілені в центральному персонажі п'єси — Санчо Ортісі.
Королю сподобалася Естрелья, прозвана за свою красу "Зіркою Севільї". Він хоче зробити її своєю коханкою, але йому перешкоджає брат Естрельї — Бусто Табера. Заставши короля у своєму домі, він кидається на нього зі шпагою. Монарх вирішує вбити противника руками шляхетного Санчо Ортіса, дружиною котрого має стати Естрелья. Санчо поставлений перед вибором: виконати наказ короля чи відмовитись. В обох випадках Санчо — заручник честі. Вперше В.К. заговорив про несвободу людини, а в підсумку — про безглуздість життя. Санчо вбиває Бусто Таберу і назавжди втрачає Естрелью. Королівська влада винна в тому, що сталося. Але вершиною суперечки стане сцена суду, коли Санчо відмовиться назвати людину, яка віддала наказ про вбивство, і знову король виявиться слабшим. Звертаючись до Севільї, він визнає себе винним і оголосить невинність Санчо Ортіса. Водночас Вега Карпйо підкреслює, що вихований в дусі старих іспанських традицій Санчо врешті-решт стає їхнім заручником, зброєю в руках королівської влади.
Але Вега Карпйо не заперечував традицій старої Іспанії. Навпаки, він повсякчас підкреслював відданість їм, хоча чудово розумів, що в сучасному світі вони часто виявляються ворожими до людини. Так, у трагедії "Кара — не мста" ("Е1 castigo sin venganza", 1631), сюжет якої запозичений в італійського новеліста Матео Банделло, Вега Карпйо стверджує непорушність моральних законів. Герцог одружується з Кассандрою за наполяганням своїх придворних, але відразу після весілля кидає її і продовжує вести розпусний спосіб життя. Кассандра, спрагла кохання, наділена розумом і красою, захоплюється пасербом Федеріко. Обидва герої добре усвідомлюють гріховність свого почуття. Федеріко скаржиться, що "життя є сном", але це не барокові настрої. Навпаки, він усвідомлює всю ілюзорність сьогоднішнього становища й не визнає себе винним. Герцог таємно вбиває закоханих. Він карає їх за переступ людських і Божих законів, але Вега Карпйо зауважує і те, що герцог сам винен у гріхопадінні близьких. На його боці лише одне — закон. Навіть його моральна метаморфоза після боротьби з маврами не дає повної підстави для виконання ролі судді. Й усе ж Вега Карпйо не засуджує вбивцю. Не випадково драматург зазначає, що італійський приклад повинен стати уроком для іспанців.
Однією з найкращих драм честі, що продовжують ідею п'єси "Кара — не мста", стала "Перемога честі"("La vitoria de la honra", вид. 1635). Капітан Вальдівія вбиває дружину та її коханця, сина дона Педро. Батько визнає правоту вбивці, позаяк дон Антоніо ігнорував права чоловіка, ідучи на побачення з доньєю Леонор. Дон Педро видає заміж за капітана свою дочку, оскільки її честь і честь родини будуть в надійних руках. Вчинок Вальдівії визнається героїчним в очах людей.
Особливе місце у творчості Вега Карпйо посідають комедії. Одна з найкращих — "придворна комедія" "Собака на сіні". У комедіях такого типу, як правило, зображувалося життя аристократії, придворних. У багатьох із них йдеться про складні взаємини, які виникають між аристократами та плебеями, про любовні колізії, спричинені належністю закоханих до різних верств; інколи в центрі таких п'єс — боротьба за владу. Часто любовне почуття виникає з ревнощів. Це вносить певний дисонанс у стосунки між закоханими і робить ситуацію комічною. Зазвичай, "придворні комедії" мають щасливий фінал.
Так, у комедії "Собака на сіні "кохання вродливої Діани до секретаря Теодоро виникає з ревнощів. Причому назва комедії виправдана поведінкою Діани: вона цурається кохання Теодоро, але й забороняє йому любити Марселу.
Теодоро, чесний, шляхетний юнак, стає заручником гри станових упереджень. Щасливий фінал можливий лише завдяки спритному слузі Трістану, одному з типів пікарескних слуг у комедії Вега Карпйо загалом. Але при цьому ми бачимо, що Діана ладна кинути Трістана в колодязь за те, що він знає про плебейське походження Теодоро. Аристократизм Діани бере верх над почуттям. Задля здобуття руки першої красуні її залицяльники також не гребують послугами найманих убивць. І тільки кмітливість Трістана, не менш шляхетного у своєму ставленні до пана, сприяє щасливому закінченню.
Взагалі слуга часто бере участь в інтризі комедії. Зазвичай, це бідний хлопець, який здатний тверезо оцінити ситуацію та посміятися з пристрасних переживань закоханих. Це та пружина дії, яка починає розкручувати всю інтригу. Невипадково саме завдяки образу слуги комедії Вега Карпйо часто порівнюють із крутійськими романами. Але головне, що допомагає розкрити слуга, — це те, що і селянки, і дворянки однаково підвладні коханню, яке урівнює всі верстви. Таке гуманістичне уславлення кохання стало справжнім відкриттям драматургії Вега Карпйо: відповідало смакам народу.
Найцікавішим типом комедії Вега Карпйо є "комедії плаща та шпаги", названі так через обов'язкову атрибутику. Дія п'єс відбувається зазвичай в сучасній драматургові обстановці. Як правило, це Мадрид або Севілья, оспівані персонажами комедій. У даному типі п'єс є свої закономірності побудови: паралель між закоханою аристократичною парою і парою слуг; взаємини часто дублюються, посилюючи комізм того, що відбувається. Однак у Вега Карпйо інтрига нерідко :тупається місцем характеру. Звичаї Іспанії вимальовані яскраво, різноманітно і висвітлюють характери головних персонажів. У комедіях В.К. жінка завжди активна в боротьбі за своє щастя, вона приваблива, вірна, здатна на самопожертву заради кохання. Будучи істотою слабкою, жінка стає сильною і сміливою у боротьбі. Головне в житті — кохання як цілюща сила. Вона розкриває в людині всі її здібності. Не випадково в "комедіях плаща і шпаги" ми виявляємо різні типи людей ренесансного способу мислення.
Вега Карпйо сміється з дивацтв закоханих, але не ідеалізує їх. Він — противник жорстокості, норовливості, зневаги. Так, у комедії "Примхи Беліси"("Los melindres de Belisa", 1634) Вега Карпйо правдиво показує, як примхлива дівчина може бути жорстокою з рабом, одягаючи на нього колодки і наказуючи затаврувати, щоб спотворити обличчя. Драматург засуджує і поведінку героїв комедії "Найшла коса на камінь"("De cosario a cosario"), у котрих гаманець домінує над почуттям.
Найцікавішою комедією названого типу є "Валенсійська вдова" ("La viuda valenciana", 1618-1619). Леонарда, вдова, здавалося б, назавжди занурена в читання богословських творів. Але це доти, поки не закохалася. Смиренність перед життєвими негараздами зникає. Леонарда стрімко починає боротися за щастя. При цьому вона, як справжня іспанка, обережна і постійно слідкує за тим, аби її честь не постраждала. Обережний і її коханий Камілло, котрий щиро боїться бути обдуреним. Він такий недовірливий, що боїться їсти й пити в гостях у вдови, аби не бути отруєним, недовіряє і тим коштовностям, які йому хочуть подарувати. Всі умовності, перевдягання у даму-невидимку Леонарди роблять ситуацію і заплутаною, і смішною. Палка та ревнива Леонарда ледь не загубила власними руками своє щастя, приревнувавши Камілло до самої себе.
Перевдягання — частий прийом у комедіях Вега Карпйо. Його герої, як на карнавалі, змінюють свій вигляд. У деяких комедіях провідна роль у побудові інтриги належить чоловікові, як, приміром, у знаменитій комедії "Учитель танців". У цій п'єсі цікавий сам підхід до любовного почуття як визначеного самою природою. Воно ламає станові упередження і будь-які умовності. Під виглядом учителя закоханий проникає в дім коханої і завойовує її серце. Причому, в багатьох комедіях з перевдяганням герої Вега Карпйо віддають перевагу не вельможам, а простолюдинам. Тим ціннішою і вагомішою є розв'язка таких п'єс — людина цінується не за звання, а за свої якості.
Головне достоїнство комедій Вега Карпйо полягає в їхній життєствердній стихії. Любов виступає як всеперемагаюча сила, навіть якщо вона виникає з ревнощів чи нехтування. Звичайно, в комедіях Вега Карпйо чимало утопічного в погляді на людину, але ж саме в драматургії письменника відобразилися найкращі ренесансні традиції в час кризи гуманістичного світогляду. Вега Карпйо до кінця своїх днів продовжував обстоювати погляд на людину як на істоту добру від природи, наділену природною шляхетністю і величчю розуму.
Однак письменник не був наївним донкіхотом. Він бачив суперечності тогочасного суспільства. Про це він писав у своїх драмах, про них він говорив у прозаїчних творах. Помітним явищем у літературі став роман-драма в діалогах "Доротея" ("La Dorotea", вид. 1632). Він написаний як наслідування роману "Селестіна" ("La Celestina", вид. 1499) Ф. Д. Рохаса. Роман автобіографічний. В образі поета дона Фердінандо виведений сам автор, а Доротеї — Єлена Осоріо. Історія закоханих драматична. Незважаючи на те, що їх вабить одне до одного, вони не можуть бути разом. Доротея приймає залицяння багатого кавалера. Цьому сприяє хитра і спритна звідниця. Бідний поет проклятий матір'ю Доротеї. Мотив "Селестіни" досить помітний в історії закоханих героїв В.К. Він ніби ілюструє слова Селестіни-звідниці, що "гроші можуть все: подрібнити скелі, пройти по воді, як по суші". Але в "Селестіні" звідниця з користі поєднує закоханих. У романі Вега Карпйо, навпаки, розлучає. Гроші стають на шляху кохання Доротеї та Фердінандо. У В.К. ідеальне й земне в коханні зливаються воєдино і посилюють драматизм ситуації.
Вега Карпйо увійшов в історію світової літератури як неперевершений комедіограф. Життєствердна стихія його творчості визначила місце письменника в історії світової художньої культури. Його високо цінували сучасники. З великою повагою відгукувалися про письменника В.Гюго, Г. Е. Лессінґ та багато інших.
До творчості В.К. зверталося чимало вчених. Початок вивченню поклав Менендес-і-Пелайо. Про Вега Карпйо писали Менендес Підаль, Мануель Ромеро Наварра. Перу X. Реннерта належить перша біографія драматурга "Життя Лопе де Веги".
П'єси "Фуенте Овехуна", "Собака на сіні", "Дівчина з глечиком", "Закохана витівниця", "Учительтанців", "Селянка з Хетафе", "Примхи Беліси "входять до репертуару багатьох театрів України.