Цілях Шолома-Алейхема до літератури був стрімким. Протягом 1883-1887 років він надрукував у "Єврейському листку" серії фейлетонів і нарисів, численні повісті, оповідання, серед яких "Ножик" (1887), драматичні сцени та багато віршів. Його твори завойовують щодалі більше коло читачів єврейської літератури того часу. У перших творах молодого письменника простежуються демократичні й просвітницькі традиції російської і єврейської літератури.
У 1885 році помер старий Лоєв і Шолом-Алейхем став власником його майна. Тепер він був незалежним від видавців і редакторів. З'являються літературно-критичні твори письменника. Центральною темою єврейської літератури він оголошує життя знедоленого народу, принципом його реалістичної програми було прагнення відкрити народним масам їх творчі можливості, збудити їхню творчу самосвідомість. У боротьбі за народність єврейської художньої літератури письменник надавав великого значення художній творчості народних мас. Твори письменника просякнуті фольклором — народними піснями, прислів'ями, жартами, казками. Усна народна творчість була для Шолом-Алейхема невичерпним джерелом для його кращих творів. У кінці 80-х років з'являються його романи "Степеню", "Іоселе Соловей", наприкінці 80-х — на початку 90-х років Шолом-Алейхем стає центральною фігурою єврейської літератури. У 1888 році він починає видавати щорічник "Єврейська народна бібліотека". Навкруги цього альманаху письменник зібрав значні сили передової єврейської літератури. Вісімдесяті роки принесли йому визнання і славу. Але його матеріальні справи чимдалі йшли гірше і, боячись переслідувань кредиторів, Шолом-Алейхем від'їздить за кордон. Тільки після сплати тещею його боргів Шолом-Алейхем повернувся до родини, оселившись в 1891 році в Одесі. Там він працює в "Одеському листку", де друкує фейлетони, ліричні нариси. Дев'яності роки знаменують потужний зліт творчого генія письменника: видруковані "Менахем-Мендель", перші новели "Тев'є молочник", "Якнегоз", дві п'єси (всього їх написано двадцять п'ять), на початку XX століття — "Монологи", "Залізничні оповідання". Він звертається до теми "маленької людини", яку порушують у своїй творчості видатні російські письменники, починаючи з Гоголя. "Хлопчик Мотл" належить до числа найвизначніших досягнень зрілого періоду. У жовтні 1905 року в Києві вибухнув єврейський погром. Все це змусило письменника тимчасово поїхати за кордон. По дорозі він виступає в містах Західної України, відвідує Відень, Румунію, виступає перед колоніями єврейських студентів у Швейцарії, Бельгії, Парижі, Лондоні, потім приїздить до Нью-Йорка. У 1908 році псьменник повертається до Росії, але через туберкульоз за рекомендацією лікарів знову їде за кордон, в Італію. На початку 1913 року почалося його тяжке нервове захворювання. З 1914 року Шолом-Алейхем перебував у Америці, де 13 травня 1916 року помер. Похований він був на Бруклінському кладовищі.
Тема юнацтва захоплювала Шолом —Алейхема. Вона знайшла своє втілення на сторінках новел "Пісня пісень", "Аман і його доньки", "Мошкеле —крадій". У підзаголовку "Пісні пісень" автор визначив жанр свого твору як "юнацький роман". Працюючи над ним три роки, він простежив долі головних героїв: Шимека та Бузі, разом з ними кохав і страждав. Письменник чудово знав Біблію, високо цінував її легенди й міфи. Його герої часто звертаються до Біблії і на свій лад тлумачать її зміст. Персонажі давньої "Пісні пісень" цар Соломон і пастушка Суламіта проголошують право людини вільно кохати й коханням творити добро та красу. Біблійний поет відверто милується Суламітою, відважними людьми, які мужньо розповідають про силу й нерозривність своїх природних почуттів. Художник, проникнувши в духовний світ жіночої натури, показав бентежний характер прекрасної Суламіти. Вона кохає свого обранця, не думаючи про зиск. Високе розуміння життя і кохання захопило фантазію багатьох поетів і прозаїків (О. Купрін, "Суламіфь", 1908). Роки поразки першої російської революції викликали смуток і розчарування. Література відповіла на ці настрої так званими утопічними творами. З іншого боку, ці настрої породили нові релігійні пошуки. У християнстві, в Біблії шукали спасіння від туги й відчаю. Шолом-Алейхем не втратив віру в людину. Він створив "Пісню пісень". Але якщо Купрін, звернувшись до біблійного сюжету, його й розробляв, то Шолом-Алейхем писав на сучасному читачеві матеріалі. Фон "юнацького роману" — життя і любов касрилівських юнаків і дівчат. Життя, відтворене в романі, важке й жорстоке. Поява Бузі в батьків Шимека пов'язана з безглуздою і трагічною смертю батька. Шимек згадує вірші з "Пісні пісень", дивлячись на Бузю. Роман завершується трагічно. Любов Суламіти з давньої біблійної поеми долає всі перепони. А любов Бузі? Вона виходить заміж за волею бабусі й дідуся, ламаючи своє життя й життя Шимека. Внісши в характери й долі своїх героїв суперечливі риси, автор зруйнував щасливий кінець, але поглибив психологічну вірогідність образів. Письменник не бачить виходу з конфлікту, але він не впадає в розпач. Життєстверджуюча сила його розповіді в польоті. Заповітною мрією Шимека було піднятися з Бузею високо, до самих хмар і ширяти з нею над землею. Вміння піднятися над побутом, здатність зрозуміти високу поезію — це така основна думка твору.
ОСНОВНІ ТВОРИ:
"З ярмарку", "Пісня над піснею", "Аман і його доньки", "Мошкеле — крадій", "Менахем-Мендель", "Тев'є молочник", "Якнегоз", "Монологи", "Залізничні оповідання", "Хлопчик Мотл", "Степеню", "Іоселе Соловей".
ЛІТЕРАТУРА: 1. Вунер М. Вегн Шолом-Алейхем гумор,— М.,1971; 2. Ременик Г. Шолом-Алейхем. Критико-биографич. очерк:— М., 1963.