Таких "носорогів" можна зустріти не лише в Німеччині, зображене явище ширше за будь-який окремий і конкретний випадок. Радше йдеться про загальні причини та принципи озвіріння людей і про пошук шляхів протистояння, які в п'єсі презентує Беранже — одинак, який стихійно виступає проти тоталітаризму, проти колективних істерій та епідемій під виглядом розуму або ідей, котрі і є, на думку автора, колективним захворюванням. Невдаха та ідеаліст Беранже не дуже схожий на традиційного позитивного героя, але саме він виявляється здатним лишитися людиною. На початку п'єси його образ здається майже невиразним: він не декларує чітких ідей, на відміну від інших персонажів, здається, не має навіть власної позиції, просто одним з перших відчуває небезпеку. Але подальший розвиток подій доводить, хто чого вартий. Відсутність конкретних переконань виявляється програшною лише на перший погляд, хоча спочатку "ідейні" персонажі мають переконливий вигляд, такі, як інтелігентний Жан, переконаний, що "вища людина — це та, яка виконує свій обов'язок" і торочить про "зброю терпимості, культури, інтелігентності". Не випадково серед них з'являється Логік, який усі свої силогізми виводить з класичними логічними помилками. У його прийомах мислення вже заздалегідь закодовані можливості довести будь-що, так само й нелогічність під маскою логічності. Вставна щодо сюжету розмова про котів (якщо чотири лапи — це кіт) — образ подібного мислення. Носорогів довго не бажають помічати. їхнє існування заперечують, називають "містифікацією", "пропагандою", "ілюзією". Для Беранже вони — реальність, яка йому не подобається: "Тупе чотириноге, котре не варте й однісінького слова! Та ще й люте...". Коли носорогів стає багато, починають звучати інші голоси протесту, що лунають або декларативно, або непереконливо. Слова Жана перед перетворенням його на тварину висвітлюють додатковий зміст образу "носорогів", не так ідеологічного плану (що навмисне не уточнюється), як самий принцип ставлення до людей: "Я не те що не люблю людей, вони мені байдужі або ж гидкі, хай лиш не стають мені на дорозі, бо я розчавлю їх", "У мене є мета, і я рвуся до неї". У такому підході вже є щось нелюдське. Інший персонаж Дудар, схильний до філософських розмірковувань, запитує риторично: "Хіба можна знати, де зло, а де добро?" і потрапляє у пастку власних переконань: чом би йому не долучитися до великої "усесвітньої родини", коли носорогів більшість? "Треба йти за часом", — каже перед перетворенням на носорога Ботар. "Вибери собі ту реальність, яка тобі підходить",— радить Беранже Дезі. Вона пропонує йому: "Удвох, без нікого — бути щасливими". Але саме спроба втечі в уявний світ призводить до того, що вона потім починає захоплюватися носорогами — "Це вони народ. І їм добре в їхній шкурі". Беранже вважає, що сам він не надто розуміється на філософії, але відчуває небезпеку серцем. І серце виявляється розумнішим за "розум". Саме цим він вирізняється з свого оточення, і саме здатність відчувати, співчувати, страждати через сумління дозволяють йому опиратися епідемії. Розгадавши головну сутність опору Беранже, можна зрозуміти й авторський задум: щоб не допускати "масового психозу", треба вчитися зберігати в собі людяність.
ОСНОВНІ ТВОРИ:
"Убивця за покликом", "Король умирає", "Небесний пішохід", "Носоріг".
ЛІТЕРАТУРА: 1. Йонеско Є. "Носоріг" М.— 1991.; 2. Проскурникова Т. Б. Французская анти-драма.— М., 1968.; 3. Андреев Л. Г. Современная литература Франции: 60-е годы.— М., 1977.