Шевченко Тарас

"Мені однаково...".

"Народ шукає в геніях себе". Ці слова В. Симоненка досить точно передають сутність історичного покликання геніальної особистості: бути не лише духовним провідником і пророком, а й дзеркалом, яке найоб'єктивніше відображає "лице і характерну поставу свого народу". У цьому зв'язку Т. Шевченко своє призначення виконав сповна...

"Розрита могила" (1843), "Чигрине, Чигрине" (1844), "Сон" ("У всякого своя доля") (1844), "Кавказ" (1845), "Великий льох" (1845), "І мертвим, і живим..." (1845), "Наймичка" (1845) та ін.

Останньою книжкою поета був "Буквар" для простих людей та української малечі. Автор багато мріяв і про те, як напише ще книжки з географії, історії України, етнографії, арифметики.

Поезією "Думи мої, думи мої..." Це своєрідне кредо молодого поета, де викладено погляди на мистецтво взагалі й на художнє слово зокрема. Думами він називає свої заповітні мрії, задушевні прагнення, своє образне слово. Крім теми покликання митця, у творах чітко виражене невдоволення тогочасною дійсністю. До поезії музику писало багато композиторів, зокрема С. Воробкевич, Я. Степовий, Є. Козак, та піснею твір став із народною мелодією.