Сковорода Григорій

Головними роздумами Г. Сковороди як творчої особистості були роздуми про щастя людини й шляхи його досягнення. Ними сповнена вся його творчість, але найвиразніше представлені вони у філософському трактаті "Разговор, называемый алфавит, или букварь мира", в байках, а також у латиномовних віршах. "Як хочеш бути щасливим, не шукай свого щастя за морями, ...не мандруй по Єрусалимах", бо, як вважав Г...

Головний зміст байок Сковороди полягає в утвердженні високопоетичних істин, осуді та викритті негативних явищ у суспільному житті. Байкар висміює недоліки й людські вади, закликає до чесності, розсудливості й доброї поведінки. Ряд байок присвячено злободенній темі справжньої цінності людини, темі "сродної" праці.

Харківський губернатор запропонував Сковороді стати чиновником, на що філософ відповів, що світ подібний до театру. Кожний обирає собі ролі за здібностями, а він не може уявити себе в театрі ні в якій особі, крім низької простої.

В основі філософської системи лежить віра в існування "двох натур" і "трьох світів". Існування "двох натур" розшифровується безпосередньо з трактату "Про Бога": "...Весь світ складається з двох натур: одна — видима, друга — невидима. Видима натура зветься твар, а невидима — Бог". Три світи — це макрокосм (Всесвіт), мікрокосм (людина) і світ символів (Біблія).

Григорій Сковорода змінив основи багатьох наук. Просвітительська діяльність сприяла відкриттю Харківського університету, в літературу вніс нові теми та образи, підготував ґрунт для появи політичної сатири Т. Шевченка. Сковорода по-новому поставився до народно-поетичної творчості. Спадщина Г. Сковороди, як зауважив Іван Пільгук, є дорогим надбанням української національної та світової культури.

У свідомість сучасників і нащадків Григорій Сковорода увійшов як народний вільнодумний філософ, як мандрівний учитель життя. Мандруючи Україною і світами (бував у Петербурзі, Будапешті, Братиславі, Відні, Празі), він щонайперше знайомився не з місцевістю, а з людьми, які славилися своєю вченістю і знаннями, бо й сам був людиною надзвичайних знань і розуму. Але висока освіченість Г. Сковороди не віддаляла його від простого народу. Він прагнув бути "чорною сковородою, що пече білі млинці"...

Прозові твори Сковороди представлені притчами "Вдячний Еродій", "Убогий Жайворонок". Вони навчають нас мудрості, філософському сприйняттю світу, любові до ближнього.

У 1759 р. Сковороду запросили до Харківського колегіуму на посаду викладача поетики. Тут він учителював у 1759-1764 рр., хоча й з перервами. Після недовгого перебування в Києві Сковорода знову повертається до Харкова. Недалеко від міста, в с. Гужвинському, написав "Басні Харьковскія". Своєю діяльністю Г. С. Сковорода прискорив відкриття першого університету на Україні. Учні, знайомі та друзі Сковороди внесли велику суму, коли В. Каразін узявся за організацію Харківського університету.

У поезії "Всякому місту — звичай і права" письменник змалював тогочасну дійсність, подав узагальнення звичаїв різного панства, чиновників, купців, кар'єристів, яких породив кріпосницький лад. Автор порушує питання сенсу життя, висміює потворні явища сучасної йому дійсності, засуджує кріпосництво, несправедливість судочинства. Потворному життю багатіїв Сковорода протиставляє свій морально-етичний ідеал.

Життя і діяльність Г. Сковороди оцінені й відтворені в художній літературі. П. Куліш написав поему "Грицько Сковорода", а Т. Шевченко присвятив йому повість "Близнецы". З любов'ю, шанобливо сказав М. Рильський про мандрівного філософа у "Слові про рідну матір", його образ змалювали П. Тичина у поемі "Сковорода", А. Малишко, Іван Драч та М. Вінграновський у своїх поезіях, а В. Шевчук, В. Поліщук, Г. Вовк написали художньо-біографічні повісті.