Грінченко Борис

Бориса Грінченка називали народним вчителем. Воно й справді було так, бо він довгий час працював у сільській школі. Діти дуже любили й поважали свого вчителя, бо він ніколи не кривдив їх, був терплячим і люблячим. Навіть найбільші шибеники в школі шанували його. Був Б. Грінченко і відомим мовознавцем: уклав словник української мови, який і на сьогодні вважається неперевершеним взірцем наукової думки. Та все ж найбільш відомий Борис Грінченко як український письменник.

"...високо ціню і шаную Вашу корисну безупинну працю..." (П. Грабовський). "Він належав до "неспокійних, вихроватих" натур, котрі "кидаються на всі боки, заповнюють провалини, латають, підтримують повалене, валять те, що поставлене не до ладу, будують нове, шукають способів підняти до роботи більше рук" (І. Франко).

"...таких невтомних, завзятих діячів, борців громадських, якого ми в особі Бориса Грінченка втеряли, в пантеоні українських писателів зазначити можна небагато...

Борис Грінченко уважно спостерігав за шкільним життям своїх учнів, у нього накопичилося багато вражень, що дало змогу пізніше втілити свої спостереження в художні твори. Найбільш відомі з них: "Сестриця Галя", "Украла", "Дзвоник", "Ксеня", "Екзамен", "Грицько".

Творчий доробок Бориса Грінченка не обмежується лише оповіданнями. Серед творів письменника Грінченка є також вірші, повісті, п'єси, які завжди мали великий успіх у читачів. Працював він також і в жанрі байки. Прикладом є байка "Сорока".