Охарактеризуйте образи Редактора, Професора, Тайах, Богдана та Сева.

Редактор – То-Ма-Кі (сам Юрій Яновський), від імені якого ведеться розповідь, зізнається у своїх мемуарах: "До кінофабрики я приїхав молодий і простий, як солдат з булавою маршала в ранці". Він усе життя присвятив великій справі – творенню культури нації. Редактор цінує чоловічу дружбу, цього почуття не може зруйнувати ні підозра щодо Сева, висловлена Богданом, ні випробування коханням. Це образ, що втілює романтику творення, образ Творця. В монолозі сивочолого Майстра про Наречену – "культуру нації", якій Товариш Майстер Кіно присвятив усе своє життя, втілилась непохитна віра самого автора у світле майбутнє української культури, мета цілого його мистецького покоління: вивести її на широкі європейські простори культури модерної. Із віддалі часу Майстер оцінює власне життя, переноситься в минуле і бачить там найцінніше, що становить золотий фонд душі, те, про що йдеться в рядках із твору Миколи Гоголя, взятих письменником як один з епіграфів до твору. І своє теперішнє оцінює з позиції молодечої романтики: "Я зайшов до порту і кинув якір. Під моїми парусами виросли молоді кораблі – сини"; "Я гостро відчуваю запах саду, що я посадив". З образом Редактора пов'язана й тема творчої праці. Символом такої праці в романі виступають руки творця, адже тільки вони можуть привнести гармонію в цей світ.

Професор – мудрий, натхненний й усезнаючий. В його образі помітні риси художника Василя Кричевського – засновника українського стилю в архітектурі та першого художника вітчизняного кіно, якого запросили 1925 р. на Одеську кіностудію як консультанта для постановок фільмів на історичні теми. Оповідач зазначає на початку роману, що "Ім'я Професора можна знайти в історії архітектури Республіки. Його будинки прикрашають наші міста. А в історії кіно має місце невтомного працівника". Справді, Професор натхненно і творчо підходить до будування парусника для зйомок. Він вів спеціальні записи, своєрідний корабельний журнал, де детально записував, як усе робити.

Тайах – героїня роману, яка потребує душевного спочинку й затишку. Вона полонена світом мистецтва, нерозсудлива натура, яка не раз довірливо й жадібно тяглася до незвичайного, але натрапляла на нещирість, цинізм і розрахунок. За походженням вона напівіталійка-напівслов'янка. У Сева та Редактора виникає особлива сердечна приязнь до балерини, згодом їхня любов до Тайах стає випробуванням для чоловічої дружби. Тайах наділена якоюсь незбагненною гріховною привабливістю й демонічністю. Її краса захоплює чоловіків, обіцяючи їм "рай та відчай". Автор усіляко підкреслює винятковість своєї героїні. Тайах називає себе "авантюристкою". Поведінка жінки оповита серпанком таємничості. Уже задовго до її першої появи в Редактора виникає передчуття, що має статися "щось надзвичайне", а після цього присутність Тайах постійно супроводжується атмосферою "чутливого чекання", захвату; Тайах випромінює "якийсь солодкий, тремтячий запах, як звук віоліни". Тайах – це актриса й балерина Іда Пензо, яка гастролювала в Одеському оперному театрі в середині 20-х років, танцювала в балеті С. Василенка "Йосиф Прекрасний". Саме ім'я Тайах запозичене з історії Стародавнього Єгипту.

Богдан – матрос, який пережив багато пригод, в образі якого вгадується Григорій Гричер (Ю. Яновський у нарисі "Морями на Сорочинці" змальовує постать цього свого близького друга-однодумця. І "романна біографія" моряка Богдана дуже нагадує розповіді Гричера про його мандри Балканами, Нідерландами, Індією, ризиковані пригоди в далеких екзотичних країнах). Моряк Богдан – відчайдух-сміливець, безстрашний підкорювач життя, до нестями закоханий у море: "Ціле своє життя я невтомно топився"; "І я почав марити морем"; "У мене ж батьківщина – море". У розказаних ним історіях вчувається відгомін духу морських пригод героїв Джозефа Конрада. Образ Богдана оповитий романтикою конкістадорів-першовідкривачів невідомих земель. І не випадково саме його почуття знаходить відгук у душі Тайах. Навіть у тих кількох штрихах, якими автор змальовує Богданову зовнішність, звучить захоплення людиною, що змогла в боротьбі за життя здолати стихію.

Сев – "перший друг" То-Ма-Кі, його прототипом є Олександр Довженко. Сев – художник і кінорежисер – перебуває в постійних творчих пошуках; після провалу невеликої комедії він не склав рук, а мріє про роботу над наступною картиною. Тому для нього органічними є міркування про сенс творчості, про роботу над кінообразом, шукання таких художніх засобів, які найточніше розкривали б задум фільму. Сам процес кінотворення, його перипетії оживають у його міркуваннях. Автор пише про Сева так: "…з однаковою гордістю стоятиме серед велетенських машин… на палубі океанського корабля, що йде в невідомі країни, він стоятиме з однаковою гордістю й серед неміряного степу, спираючись на палицю. Бо в ньому є одвічне обличчя людини...". Саме таким був О. Довженко, такою була його вдача. У розмовах із Редактором, у монологах Сева, у динаміці його суджень розкривається рвійний, сповнений творчої енергії характер. Він також уміє кохати по-справжньому, цінує міцну чоловічу дружбу. Суто романтична колізія випробування чоловічої дружби коханням до однієї жінки пов'язана саме з образами Сева й Редактора. Сев також є одним із будівничих корабля нової, модерної культури, і в його уста вкладає автор іронічний монолог про неспроможність реалізму й старого українського романтизму: "Тільки б його не змальовували синьою фарбою і красивими епітетами. Обов'язково над ним має літати чайка, що квилить-проквиляє, буревісники, що чують бурю, і кораблі з білими лоскутами парусів. Ідуть вони обов'язково вперед, море тоді уявляєш калюжею, яка гордиться з того, що по ній плаває білогрудий корабель"