Остап Вишня застосовує в усмішці гіперболи ("На великих сомів на гака, як ви мали нагоду пересвідчитися з нашої розповіді, найкраще чіпляти гусака або гуску, собаку сетера-гордона або бурого чи гімалайського ведмедя"), тонку іронію ("Радянському письменникові не до лиця, — м'яко кажучи, — перебільшувати"), вбивчий сарказм ("Тільки чути за садком, як Христя, що панські корови пасла, голосно виводить: Якби ж таки того пана чорти були узяли, Ми з тобою, мій коханий, не такої б утяли! Сидимо. Я вроді тої пісні не дочуваю, а пан так і зовсім не чує. Тільки й запитав: "Хто воно ото так виводить?" — "Не знаю, — кажу, — пане, то не з наших, то хтось із хутора на село через леваду йде"."), народні розповіді про велетенських сомів ("За царського режиму, як свідчать дореволюційні рибалки-письменники, сом важив до чотирьохсот кілограмів, ковтав собак і ведмедів. Можливо, що з розвитком рибальства сом важитиме тонну і ковтатиме симентальських бугаїв і невеличкі буксирні пароплави..."). Щоб описати кожен вид пташок, Остап Вишня використовує оригінальні порівняння, що виникають на основі точних спостережень: "Дикі курочки… рудувато-чорнувато-крапчастенькі, на довгеньких ноженятах. І ноженятами тими вони бігають по зеленому лататті, як по паркету…".