Події відбуваються в містечку Модри Камень, що в Словаччині. Це гірська місцевість, де розміщені Рудні гори, на згір'ях видніється велике каміння. З перших рядків новели читач потрапляє в полон різнобарв'я: палітра кольорів О. Гончара має символічне значення. На початку твору, коли йде розповідь про піднесений внутрішній стан героя-оповідача, домінують сонячні, трав'янисті й небесні барви: "Дзвенить суха весна, гуде зелений дуб на згір'ях, й облизане каміння сміється до сонця... Високе небо над тобою гуде від вітру, мов блакитний дзвін". Природа буяє, вона персоніфікована, є тлом, на якому автор вимальовує картину душевних вражень та яскравих емоцій закоханої людини. На зміну буянню акварельних барв природи приходять категоричні кольори – чорний, білий та червоний. Це ми спостерігаємо в епізоді про пораненого героя-оповідача, який напросився в дім Терези та її матері: "Ти теж була в білій сукні, і на рукаві чорніла пов'язка... Ти простягла мені свою білу руку. А мої були мокрі, червоні, незграбні, у брудних бинтах". Кольорова гама пейзажу в останній частині знову розмаїта, весняна, бо в душі закоханого героя живе Тереза, він з нею веде діалог і знову переживає щастя від зустрічі, хоча душа її вже на небі (читач усвідомлює, що ця розмова є лише фантазією героя, його маренням): "Бачу вже їх, уже не забиті снігами, а зелені, пишні, зігріті весняним сонцем, коли полонини, як сині озера, зацвітають тим першим цвітом весни... Тепер скрізь уже поросла буйна трава". Цією розмовою-маренням автор наголошує, що романтичне кохання перемагає смерть.