Наведіть по одному-два приклади іронії, сарказму й гротеску в п'єсі І. Карпенка-Карого "Мартин Боруля".

Відповідь на контрольне запитання

Іронія присутня у сцені, де Гервасій називає таких, як він сам і Боруля, "щабльовими" дворянами – тобто маленькими, "що повипадали крізь щаблі своїх, не вшитих лубками возів і розгубились… Одно слово, голопуза шляхта!"; у сцені, де Омелько отримує наказ від Мартина везти панича, але не розуміє, хто ж той панич: "Мартин. Роби, що велять! Візьми рядно велике квітчасте та гарненько закрий сіно, щоб панич у реп'яхи не вбрався. Омелько. Який панич?.. Хіба Красовського панич поїде з нами? Мартин. Сто чортів тобі в потилицю! Наш панич, Степан Мартинович! Подавись ти своїм Красовським… Степан Мартинович — такий самий панич! Омелько. Степан?! Давно ж його призвели, хазяїн? Мартин. От я як трісну тебе в пику твою репану, то ти не тілько Степана Мартиновича будеш паничем величать, та й мене не хазяїном, а паном зватимеш. Омелько. Та за що ж биться? Панич — то й панич, пан — то й пан! Хіба мені язик одпаде, коли я вас буду паном величать?..". Гіркий сарказм наявний в епізоді, де Гервасій говорить Мартинові: "Ти осліп од дворянства! I поки ту правду знайдеш, то все хазяйство профиськаєш і все-таки нічого не доб'єшся, і Красовський тебе випре звідціля!". Образ Степана позначений гротескними рисами. Ось що він розповідає про себе Миколі: "Да, ето правда — важко… Умственная робота — висшого порядка предмет! Я, брат, зразу аж плакав, як определили мене в казначейство. Дали мені, знаєш, якусь відомость: одні графки та цифри. Очі розбіглися — не знаю, котру поставив, котру ставить: проминув одну графіку, всунув цифру — не туди, нагородив харків-макогоників і заморочився так, що замість пісошниці взяв чорнильницю і покропив відомость. Злякався, щоб не прив'язали до столу, та й утік… А потім определили мене у земський суд. Тут зовсім другі діла… Два годи писав присяжні листи та всякі копії, а тепер і сочиняемо…". Автор вдається до гротеску, щоб змалювати абсурдність і корумпованість роботи дрібного чиновника Трандалєва: "От і тепер: діло Борулі веду протій Красовського, а діло Красовського протів Борулі. їздю на своїх конях по просителях, — і коней годують, і мене годують, і фурмана годують, і платять!.. Наберу діл доволі, приїду в город, піду до столоначальника, до того-таки самого, що й діла послі буде рішать, і він мені напише, що треба, а я тілько підпишу, якщо маю довіренность, а ні, то однесу підписать просителю. Апеляцію треба — так саме: той же, що рішав діло, і апеляцію напише, а коли діло замисловате — вдаришся до секретаря. Мало чим дорожче заплатиш. Нарешті: чи виграв, чи програв, а грошики дай! Живи — не тужи! Все одно що лікар: чи вилічив, чи залічив — плати!".