У вірші ліричний герой веде неспішний монолог із рідною ненею-Україною. Він – не колективне "ми", як у попередників В. Симоненка, а наповнене плоттю і кров'ю конкретне "я". Через використання літоти автор відтворює свій нерозривний зв'язок із Вітчизною. Він знає героїчну історію "революцій, бунтів і повстань" свого народу, шанує його вільнолюбний дух. У фіналі твору звучить передбачення ранньої загибелі ліричного героя і самого поета: "Я проллюся крапелькою крові/На твоє священне знамено!" Рання смерть поета стала жертвою в ім'я рідної землі.