Друга частина закінчується словами: "Дні Марії скінчилися. Сонце так само сходило і заходило. Але знаки на сході все більше і більше вказували на ближнього. Йшов, ступав і перемагав жорстокий дух руїни, і не було йому спину, бо ані Корній, ні Марія, ні сотні, тисячі Корніїв і Марії не знали і не могли знати, що близиться їх занепад, їх кінець". Далі йде безлад, порушено сталий лад життя, брат постає на брата, син – проти батька й матері, а земля по коліна в крові. І увесь сенс життя звужується до жадання хліба, бодай для вмираючої з голоду онучки, для збожеволілої дочки. Хліб став не тільки символом, але й еквівалентом життя.