Вчителька Марія Олексіївна та її сини жили дуже бідно. Часто маленькі діти сиділи самі, поки мама була на роботі. Їхній побут був вбогим, діти не часто отримували новий одяг, мріяли мати іграшки. Автор так описує їхню хатину: "І порізаний, подовбаний, залитий чорнилом трудяка-стіл, за яким ми часто збиралися втрьох: я, мама й Сергійко. І ослони з міцними дубовими ніжками… І ніч-годувальниця та зігрівальниця… І пощербині миски та чашки, і понадкушувані дерев'яні ложки, якими так ловко їсти… І пузатий комод, потрісканий і обруднений… І зметений до самісінької ручки віник, який не раз танцював на наших спинах…". Коли мама захворіла, дітей доглядала сторожиха, яка, побачивши їхнє становище, лаяла "тілігенцію драну". В той час в хаті не було нічого з їжі, крім жмені пшона, скоринки сала і хліба. Сторожиха мала і пиріжки з чого спекти, і молоко, цю їжу вона і приносила хлопчикам. В іншому епізоді дізнаємося, як тяжко було мамі заощадити гроші на новий костюм для сина. Гроші відкладалися понад рік, щоб хоч у шостий клас хлопець-підліток пішов не в латаних-перелатаних штанях і сорочці, а в першому фабричному костюмі.