Ці символи можна поділити на слухові та зорові. Слухові: свист (присутній від початку твору до кінцевого враження від передсмертного, стишеного свисту), калатало нічного сторожа (нагадує нерозривне коло життя, що обов'язково проходить через смерть, зв'язок із минулим, повертає героя в реальність, нагадує, що існує життя поза межами кімнати), арфа (передає внутрішню тривогу головного героя, він неспокійний, його дратують звуки, запахи, деталі побуту), годинник (символізує невблаганний час, що невпинно приближає смерть; символ плину людського життя, його скороминучості. Зорові: блимання лампи (символізує, з однієї сторони, груди дитини, яка скоро помре, а з іншої – вічну боротьбу світла-життя з темнотою-смертю), зелені луки (символ відпочинку, гармонії, легкості, ніжності, лише серед природи можна знайти заспокоєння для розбурханої свідомості.
Головним символом, що наявний і у назві твору, і в сюжетній канві новели є яблуневий цвіт. Його можна віднести не лише до зорових образів, але й до чуттєвих. У творі – це символ ніжності, розквіту життя. Батько порівнює цвіт із донечкою, такою ж світлою та ніжною, як яблуневі пелюстки. Також батько розуміє, що краса цих пелюсток – тимчасова, скоро вони опадуть, зав'януть, як і сталось з життям його дівчинки, яке просто згасло.