На початку поеми поет постає у такому образі:
Десь, колись, в якійсь країні
Проживав поет нещасний,
Тільки мав талан до віршів,
Не позичений, а власний.
На обличчі у поета
Не цвіла урода гожа,
Хоч не був він теж поганий, —
От собі — людина божа!"
Також він "…зовсім не вмів співати", не був самотнім, бо до нього сходилася молодь, "Він зо всього був догодний. Досить з нього, що не був він Ні голодний, ні холодний.". Весною поет любив кожного дня бувати на природі. Леся Українка симпатизує своєму героєві, бо його слово: "…всім давало То розвагу, то пораду;".