На початку притчі зображено скелі, через які переплигував пастушок, глибочезне провалля, а згодом – величезне місто, яке складалося з довгих вузьких веж. В кінці твору "пастушок побачив себе серед знайомих скель". Хлопець звернувся до дідусі: "Тепер ти бачиш, який гарний цей світ!", але замість старенького намацав мішок з самоцвітами. Для пастушка прекрасним є його світ, скелі, кози, яких він пасе. Йому не потрібне велике місто, у якому кожен думає лише про себе, живе своїм "я". Тому світ робить прекрасним допомога оточуючим, турбота про них, життя не лише для себе, але й для інших.