Микола Задорожний уособлює в драмі слабкість і покірливість долі. Кілька разів Микола у п'єсі плаче, Анна говорить про нього: "Він такий добрий, він хробака дармо не розтопче, не то щоб чоловіка вбив". Вислуховуючи багатозначні, іронічно-злі поради Михайла "до всього привикати", бути спокійним, жити собі тихо, смирно, не дбаючи про те, що довкола твориться, брати життя, яке воно є, Микола спромагається на проникливо-розумні відповіді, що засвідчують його етичну, моральну вищість. І саме слабкому й доброму Миколі припало вчинити розправу над владним і сильним жандармом.
Михайло Гурман в драмі є реальним лиходієм (жорстоко, нещадно руйнує родину Задорожних), хоч колись був чесний і справедливий парубок. Михайло стає жорстоким кривдником, у душі розуміє злочинність своїх дій, аморальність усього, що він коїть і з Миколою, і з Анною. Тож, щоб довершити малюнок образу, письменник наприкінці драми дає змогу Михайлові спокутувати гріх: він прощає Миколі смертельну рану. Отже, і ця жорстока, навіть, здавалося б, злочинна людина носила у своєму серці прагнення добра, щастя з коханою жінкою, сім'ї, порядних стосунків з порядними людьми.