На сторінках твору ми знайомимося з лісовими мешканцями, які мають багато спільного з людськими характерами. Ось "світська левиця" – Сорока. Без неї не може відбутися жодна подія в лісі. Адже вона користується підтримкою "найавторитетніших і найвпливовіших осіб" лісу, таких, як кабанці Лорд і Мілорд. "Пані Сорока була вельми освіченою особою, мала повно знайомих, а її дача розташовувалася якраз над норою нашого лиса. Їй смакували курячі тельбушки, якими люб'язно ділився Мацько. Тому вона іноді удостоювала лиса честі бути її співрозмовником у бесідах на різні теми, що стосувалися світського життя. Проте Мацько не розділяв її захоплення блискучими металевими речами, та щодо всього іншого Сорока була для нього найвищим авторитетом...". Однак лис швидко розчарувався в ній, адже Сорока оббрехала його так, що виставка не відбулася.
"Видатні" художники – борсук Джума та щур Альцест, впевнені, що мають високий естетичний смак і малюють картини, які пробуджують апетит і навівають сон. Насправді ж вони не мають ніякого відношення до справжнього мистецтва: "Джума заробляв собі живописом на життя, малюючи самі лише баранячі стегенця й називаючи це криваве м'ясо натюрмортами. Ті мальовидла користувались великим попитом у вовків. Натомість щурик Альцест міг похвалитися численними прихильниками серед мишей – лісових, польових та сільських. Його родичі, близькі й далекі, швидко переконали всіх, що сірий колір наймодніший і найпрактичніший. Зрозуміло, що Мацько не міг вчитися у художників, чиї картини йому не подобалися та яких він сам не поважав."
Їжак Грицько – близький друг Мацька, підтримував лиса, хоч не до кінця розумів значення мистецтва. Для їжака головними були робота, сім'я, діти. Він вважав, що завжди потрібно мати чисту душу, жити справедливо і чесно. Як справжній друг, їжак допомагає Мацьку: розповідає про День лісу і можливість намалювати найкращу завісу, щоб усі визнали талант лиса.
Казковий ліс нагадує сучасне суспільство і світ дорослих: "Вовчик дуже старався, адже він був молодий і хотів усе змінити. То ж уявіть, як раділи перемінам звірі. Правда, довгожителька Ворона не дуже вірила, що усе раптом зміниться, та сказала: "Еге ж, хотіли як краще, а вийшло, як завжди". Вона ж пам'ятала, коли старий Вовк очолив лісову громаду. А перед тим Ведмідь. Чогось усі вважали, що найголовніший у лісі — той, хто найсильніший, кого найбільше бояться. А чому не наймудріший? Той, хто мудрий, він завжди ще й добрий. Але так було заведено з давніх-давен. Сильні кривдили слабших. А мудрі сиділи на дереві й каркали. У людей теж, здебільшого, так заведено. Тільки незрозуміло, чи звірі навчилися таких порядків у людей, чи люди – у звірів.".