Пустельник так міркував про поведінку людей з драконом: "Нікуди від долі своєї не втечеш. Подивися на себе – гадаєш, для краси тебе таким здоровилом господь сотворив? А ти ж іще рости й рости будеш. Усе в природі має своє призначення, і горе тому, хто піде проти цього"; "…Мусиш згинути. — За що? — А так — ні за що. Дракон повинен згинути. А герой пошлюбить князівну і займе престол. У князя нема сина. Де він спадкоємця візьме? Ти для нього тепер як манна небесна. Чи робиш зло, чи ні – ніхто й не спитає"; "Такий звичай. Як вони захочуть тебе убити, то й з-під землі вигребуть. Ти – дракон. Цього досить. Жоден володар ніколи не змириться з тим, щоб на його землях жило якесь чудовисько. І дарма – чинить воно руйнації чи так от, як ти, книги почитує, – мусить бути убите"; "Якщо зла не буде, звідки добро пізнаєш?".
Пустельник говорив так до дракона, бо розумів, що його другу не врятуватися, навіть якщо він добрий, люди все одно вб'ють його, бо такі правила, така традиція. Князеві був потрібний герой, який одружиться з Настасією, і ніхто не зважав би на те, що дракон живе за законами добра. Сам пустельник зовсім не бажав смерті свого друга, лише хотів, щоб той знав, що його чекає, знайшов можливість врятуватися, покинувши межі Люботина.