Засоби мовної характеристики завжди особливо яскраві у Довженкових творах. І "Ніч перед боєм" – не виняток. Мова героїв твору надзвичайно колоритна, вона підкреслює національні риси характеру дідів Платона й Савки. Намагаючись присоромити відступаючих бійців, дід Савка немовби підсміюється, але то гіркі жарти: "Еге-ге! Щось ви, хлопці… не туди неначе йдете… Одежа ось нова, і торбочки, і ремні, еге, і самі ось молоді, а звертаєте неначе не туди, га?!".
Велику роль у творі відграють діалоги. У дідів-рибалок вони – жорсткі, саркастичні. За колючими словами криється глибокий біль за рідну землю, за поразку, вони дають молодим бійцям суворий наказ неодмінно перемогти. Дошкуляє бійцям дідівський сміх, але він ущипливий, не злостивий. Розмови старих рибалок так само підкреслюють риси національного характеру засобами народного українського гумору.
"— Не знаю, чого вони оце так тікають, — сказав дід Платон, ідучи за Савкою до річки, так ніби нас тут зовсім не було. — Чого вони так тієї смерті бояться? Раз уже війна, так її нічого боятися. Уже якщо судилася вона кому, то не втечеш од неї нікуди.
— Еге! — погодився Савка. — Уже, казав той, ні в танку не сховаєшся, ні в печі не замажешся.
— Душа несерйозна, розбалувана...".
Іронія у дідів, так би мовити, вистраждана, нею вони й приховують свій душевний біль. А затамувати тривогу, відчай міцним слівцем, гумором – справді народний засіб зневажити всіляке лихо.