Дошкуляли відступаючим бійцям слова дідів про те, що бійці – "бісові сини", які тікають, що хлопці, за словами діда Савки, не туди наче йдуть, що бояться смерті, що сини дідів ніколи б так не вчинили. Платону і Савці було образливо, що попередні бійці, яких вони перевозили, погано до них ставилися, називали куркулями, а дід Платон уже три ночі не спав, бо перевозив.
Та найбільше дошкуляли бійцям слова про те, що чим далі вони тікають, тим більше крові проллється – солдатської, материнської, дитячої. На ці слова лейтенант Сокіл виправдовувався, що у німців страшні танкетки. Колодуб не витримав дідових слів, важко було його слухати, тому спитав: "А хіба ви думаєте, діду, що нам не важко? Хіба ви думаєте, що біль і жаль не роздирають наші душі, не печуть нас пекельним вогнем? — простогнав я йому в самі очі". На це дід Платон відповів, що перемагають горді, а не жалісливі.