Ернст фон Крауз викрив, що Лаврін допомагає партизанам та ще й зібрав сотню юнаків і дівчат, щоб відправити їх в партизанський загін. Лаврін спокійно признається у цьому, бо розуміє, що йому не втекти. Але він поводиться гідно, не виявляє страждання, коли дізнається, що молодь (а серед неї і його дочка) все-таки виїхали до Німеччини, хата його спалена, а жінка вбита. Запорожець лише признається у своїй ненависті до німців і відмовляється признатися, де партизани і хто тут з ними зв'язаний. За зізнання фон Крауз обіцяє просто повісити його і не мучити, але Лаврін заявляє, що мовчатиме і нікого не видасть. Цим він прирікає себе на тортури, його садять на ніч за дріт, щоб з новим днем мучити і допитувати. У цій сцені Лаврін демонструє непохитність, незламність українського духу.