Коли з села відступали бійці, Василь підійшов до криниці, де стояла Олеся, одним з останніх. Це був добрий кремезний юнак, чесний і відвертий. Прохання Олесі здивувало його, він не вважав себе героєм, не вважав, що вартий такої гарної дівчини, але "Він дивився на неї, чужу, невідому, випадкову, аби ніколи вже потім ні на одну годину нігде не забути її, аби понести її, оцю дівчину, в своєму серці через усі бої, через усі вогні". Під час розмови і в хаті Олесі хлопець був сором'язливим, здебільшого мовчав, сприймав, те що відбувалося, урочисто. Прощаючись, Василь обіцяє Олесі повернутися, відвоювати її, обіцяє ніколи не забути її, любити будь-якою, якою б вона не стала. Василь показує, що він людина слова і йому можна довіряти.