Публіцистичність – сукупність ознак творів, у яких порушено актуальні світоглядні, політичні, духовні, природоохоронні, етико-соціальні проблеми сучасності. Невід'ємними ознаками публіцистичності є: пафос, чітка авторська позиція; поєднання абстрактно-логічного й конкретно-образного мислення; злиття емоційного начала з раціональним; науковість, прагнення всебічно осмислити явища; художня декларативність, полемічність з уявними опонентами, документальна точність факту й художня образність, метафоричність стилю, апеляція до образів-символів, вплив на громадську думку; лірико-публіцистичний висновок; філософський, етико-моральний, людинознавчий зміст. Публіцистичність є ознакою художніх творів, написаних під час війни або за складних політичних обставин чи всенародної небезпеки й горя на дуже важливі й животрепетні теми.
В "Україні в огні" О. Довженко не просто веде оповідь про події, він висловлює власне бачення причин поразок, зради, зневіри через ліричні відступи, аналітичні роздуми. У кіноповісті наявні авторські роздуми про Україну, про українців під час війни, про бійців на фронті. Наприклад, "О українська земля, як укривавилась ти! Ріки кров'ю поналивано, озера слізьми та жалем… Степи гнівом утоптано та прокляттям, та тугою і жалем"; "Світе мій убогий! Де на тобі пролилося стільки крові, як у нас на Україні? Де стільки передсмертних криків, сліз, відчаю? Горе розлилося по недобитих вокзалах".
Увесь текст пронизано стривоженим авторським голосом – частими ліричними відступами публіцистичного характеру. Публіцистичність робить "Україну в огні" ідеологічно спрямованою. У творі, під прикриттям поширених пропагандистських кліше (вірність ідеям ленінізму, дружба народів, мудрість керуючої партії тощо), сміливо порушено актуальні національні проблеми. Особливо це стосується тих купюр, які за радянських часів акуратно робили під час друкування твору. Прикметно, що цей авторський голос постійно супроводжує наскрізний образ України, "попаленої, розбитої, поруйнованої, обездоленої" – в огненному кільці між двох імперій, на межі вибору своєї подальшої долі. Бо ж доля держави України О. Довженка цікавить найбільше, а з нею і доля кожної української людини. Тому персонажі постають тут такими різними: добрими й жорстокими, катами й жертвами, мудрими й легковажними, але реальними, правдивими.