Персонажі чітко поділяються на дві групи, які протиставляються у творі: пани (панночка, бабуся інститутки; полковий лікар, майбутній чоловік інститутки) і кріпаки (Устина, Прокіп, бабуся-служниця, Назар, Катря). Упродовж усього твору протиставляються два головні персонажі, дві життєві позиції, два способи життя: Устина й молода панночка.
Групування на позитивних та негативних персонажів не зіпсувало повість, а лише краще допомогло виразити головні проблеми повісті. Марко Вовчок створила цілу галерею образів селян-кріпаків і їх власників-поміщиків, використавши прийом антитези, щоб зобразити тогочасні соціальні конфлікти й причини протестів селян. Важка праця кріпаків контрастує з неробством, паразитичним існуванням панства; щирість, доброта селян – з жорстокістю, свавіллям кріпосників; кохання Прокопа та Устини – з "чудними" і фальшивими панськими почуттями.