"Посадимо із Зульфатом вишню над ним, — думав Климко, уткнувшись головою в коліна. — Весною вона біло цвістиме, улітку ягідьми блищатиме, шпаки налітатимуть... А восени встелятиме могилу червоним листям з усіх боків...". Ці міркування хлопця говорять про те, як сильно він любив дядька, як сумує за ним. Поетичності цим рядкам надає те, що і сам дядько, який мав світле волосся, а на свята вдягав білі напрасовані брюки, білі парусинові черевики і блакитну сорочку, — нагадував вишню. Також образ вишні набуває символічного значення: у будь-яку пору року дядькові не буде самотньо: навесні вишня цвістиме, літом прилітатимуть птахи, а восени листя укриє могилу.