У повісті пейзажі позначають місце і час твору (читач може уявити собі де і коли відбувається подія). Наприклад, "У степу було тихо. Блищали од сонця стерні і ковила понад шляхом, сріблилася важка, обвішана разочками роси павутина. Вдалині, між телеграфними стовпами й некрутими пагорбами, мріли рожеві, мов спалахи багать, крейдяні гори", "Сонце підбилося по той бік скирти, тінь від неї покоротшала і потеплішала. Гори над степом удалині стояли білі, мов пухнасті на погоду хмари".
Також пейзаж створює психологічний настрій сприйняття тексту, допомагає розкрити внутрішній стан Климка. Пейзаж, даний через сприйняття героя, – знак його психологічного стану в момент дії. Наприклад, "На кладовищі Климко вже не плакав, а лише здригався від холоду в грудях і хрипко зітхав. Червоно, підпливаючи рожевим надвечірнім мороком, заходило сонце. А вітер обтіпував з молодих топольок прижовкле листя і розкидав поміж могилами. Воно застрявало в оградках, прилипало до пам'ятників або летіло в степ, рвучи на своєму шляху тонку, ще не стужавілу по-осінньому павутину".
Пейзажні образи в контексті розповіді набувають багату символіку, стають багатозначними. Вони символізують і почуття патріотизму, і романтику любові, і повноту буття, щастя взаєморозуміння, "А вгорі над струмком дрімала жовто-зелена тиша осені й наче уві сні ронила листя. Було так м'яко і затишно в цьому вибалку над співучою поміж камінням водою, що Климко не одразу підвівся з колін, а стояв і стояв...", "Першого дня йому йшлося легко, навіть весело. Пухка пилюга на дорозі гріла босі ноги... А тут іще степу, сонця кругом повнісінько. Вітерець лоскоче ковил-траву, колошкає полини, щоб вони дужче пахли. І ніде ані лялечки. Тільки ящірки шастають поміж травою та теплим камінням на голих пагорбках".